2 контексти притчі про таланти

Ситуаційний контекст (як сприймали притчу сучасники Ісуса). У часи Ісуса історію про слуг і їхнього пана (який від’їжджає, давши їм завдання), безсумнівно, мали б розглядати як розповідь про взаємини Бога та Ізраїлю. Мабуть, євангеліст Лука хоче, щоб ми саме так розуміли його версію тієї ж історії (Лк. 19:11-27). Якщо навіть у Нагорній проповіді можна бачити насамперед виклик Ісуса тодішньому Ізраїлеві, то, можливо, нам слід сприймати цю притчу так само. За такого тлумачення притча добре поєднується із 23-м розділом, де Ісус звинувачує книжників і фарисеїв. Можна припустити, що в притчі їх представляє лукавий слуга, який сховав гроші («талант») свого пана. У якому сенсі книжники та фарисеї отримали в дар свій талант? Їм було дано Закон Мойсеїв, Храм і почуття присутності Бога серед них. Їм було дано чудові обітниці, що Бог благословить не тільки Ізраїль, але і весь світ через Ізраїль. Проте вони закопали цей свій талант у землю, не захотівши бути світлом світу, а приберігши світло для себе (пор. Мф. 5:14-16). Вони були негідними слугами, а тепер їхній пан нарешті повертається і збирається спитати з них звіт. Прийдешнє руйнування Єрусалиму і Храму треба сприймати як покарання слуги, що не виконав веління свого пана.

Але про кого ж йдеться в притчі під образами двох слуг, які залишилися гідними довіри свого пана? Здається, це ті люди, які у відповідь на заклик Ісуса настільки поширюють блага, даровані Ізраїлю, що стають уже чимось новим (пор. 2 Кор. 5:17). Це слуги Царства Божого, що подібне до гірчичного зерна, з якого виростає велике дерево (пор. Мф. 13:31,32). Такі люди – знак того, що це дерево вже починає цвісти. Коли Ісус прийшов до Єрусалиму, аби пришвидшити останнє зіткнення між Царством Божим і його ворогами, віддані Христові учні уподібнюються до слуг, які правильно повелися з грошима, котрі їм довірили.

Сучасний контекст (що означає притча для сучасних християн).

Завжди існує небезпека, що люди будуть сприймати християнство як своєрідну божественну екзаменаційну систему. Можна подумати, що Бог дав нам чітку програму поведінки й одного разу прийде, аби провести вирішальний іспит, приготувавши для відмінників щось прекрасне, а для двієчників – щось жахливе. На перший погляд, ця притча має навіть посилити це враження. Але, звичайно ж, мусимо завжди протестувати проти такого погляду на Євангеліє і Бога. Христос каже, що Він прийшов кликати не праведних, а грішників та знайти і врятувати заблуканих (пор. Лк. 19:9,10). Ісус твердить, що митники та грішники, які провалили всі іспити юдаїзму, увійдуть до Царства Небесного попереду книжників і фарисеїв. Врешті, цілий розділ в Євангелії від Матфея (23-й) містить Ісусові застереження, звернені до самовпевнених лідерів єврейського народу. Отже, про що ж ця притча?

Зазвичай вважають, що так Ісус готує Своїх учнів до довгого періоду Його відсутності, коли їм потрібно буде виконувати Його доручення; коли Він повернеться, то буде судити відповідно до того, наскільки учні впоралися з покладеними на них завданнями. У Новому Завіті знаходимо кілька місць, де перелічено дари та служіння, які отримують члени Церкви: Рим. 12:6-8; 1Кор. 12:8-10; 1 Кор. 12:28-30; Еф. 4:11; 1Пет. 4:9-11. Дуже важливим є той факт, що дари дано для того, щоб інші могли з них користати: «Кожному дається виявлення Духа на користь» (1 Кор. 12:7). Упродовж всієї історії спасіння не засвідчено жодного випадку, коли Бог вибрав би якусь людину, не підпорядковуючи цього вибору Своєму планові спасіння, призначеному для всіх. І чим більше дарів та чим вище служіння – тим більше відповідальності: наприклад, єпископ відповідає перед Богом не тільки за себе, а й за священиків та вірних своєї єпархії; за те, як голоситься Добра Новина, та за багато іншого. Подібно є з кожним станом та служінням – великі знання накладають велику відповідальність (пор. Лев. 26:18; Ам. 3:1,2).

Прикладом глибокого розуміння відповідальності за все, що отримав від Господа є св. ап. Павло, який пише: «Бо коли я благовістую, то нічим мені хвалитися, тому що це неодмінний обов’язок мій, і горе мені, коли не благовістую!» (1 Кор. 9:16). Уся церковна спільнота та кожен її окремий член, усвідомлюючи, що «ви – рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло» (1Пет. 2:9), повинні бути завжди готові «всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю і благоговінням» (1Пет. 3:15), та, розвиваючи Богом даний дар, або талант (Мф. 25:14-30; чи міну – Лк. 19:11-27), чи вдосконалюючи довірене служіння, очікувати на прихід Господа Ісуса Христа. А оскільки Господь прийде несподівано (пор. Лк. 12:40,46; 1Сол. 5:2,3), то «дух, і душа, і тіло у всій цілості нехай збережеться непорочно на пришестя Господа нашого Ісуса Христа» (пор. 1Сол. 5:23), щоб не тільки уникнути покарання (пор. Лк. 12:47,48), а й прийняти від Господа нагороду (пор. Лк. 19:17-19), увійшовши в Його радість (пор. Мф. 25:21-23) та знайшовши себе записаними в книзі життя (пор. Одкр. 21:27).

«Остаточний іспит», однак, у будь-якому разі треба розглядати в ширшому контексті. Так, Бог дійсно з нетерпінням чекає, коли ж люди почнуть мудро використовувати блага, даровані Ним. Так, Ісус Христос прийшов як Еммануїл, щоб знайти серед Свого вибраного народу тих людей, які розумно використали щедрі Божі дари. І ми можемо з упевненістю повторити, що Бог і надалі буде через Ісуса зважувати все, що християни роблять протягом свого життя (пор. 1 Кор. 3:10-15, 2 Кор. 5:10). Усе це дуже важливо й не може бути упущено. Проте маємо також завжди пам’ятати, що подібні притчі не дають повного уявлення про Творця світу – Бога, Який послав нам Ісуса на знак Своєї любові. Остання притча міститься перед самим апогеєм усієї цієї історії, коли Син Людський віддасть життя Своє «на спасіння багатьох» (пор. Мф. 20:28). Жахаючись того, що деякі люди, за словами Ісуса, будуть кинуті в темряву, де «плач і скрегіт зубів», ми завжди маємо пам’ятати, що Він сам був на шляху до такої пітьми, де навіть Він відчув себе покинутим Богом (пор. Мф. 27:45,46).

Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)

Усе по темі: 16 неділя після П’ятидесятниці