У Євангелії є таке страшне місце, яке, коли його читає людина, стає для неї, як Страшний суд: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде” (Мк. 8:34). От такі страшні слова, які повністю відбивають суть духовного життя і до кінця викривають кожного з нас перед Богом. Бо Хрест Христовий досконало визначає людську сутність, визначає серцевину її буття, визначає її життя.
Кожен з нас цей хрест носить на собі, кожен з нас цим хрестом захищається. Під словом хрест кожен з нас розуміє щось своє, звичайно ж. В основному це вантаж нерозв’язних проблем, які нас у цьому житті як би вбивають, не дають нам жити, всіляко роздавлюють нас. Ці проблеми ми називаємо своїм хрестом і мучимося ними. І для нас, за нашим людським розумінням, хрест – це мука.
Хрест це дійсно мука. Це знаряддя тортур, це той інструмент, який у давнину був найтяжчим знаряддям страти. Це дійсно так. Але це знаряддя страти для християн є радістю. І всіляко хрест цей ми шануємо, носимо його, зміцнюємо їм свою віру. І проте, що ж таке хрест? Як жити з цим хрестом? Що він означає в житті християнина?
Одна мудра людина сказала: “Хто живе без хреста, той живе без надії”. Бо життя цієї людини – це постійний відхід від Бога, постійне ховання в метушні цього світу, бажання скинути із себе відповідальність, забити свою голову, своє серце тільки зовнішніми задоволеннями і примарними мріями. Така людина не має надії, жодної надії.
А якщо людина несе хреста, вона таку надію має. Бо жити по хресту Христовому, це не просто почати своє життя з нуля, це не просто почати свій рух до Христа з якоїсь точки ні з чого, – це можливість йти за Господом з найстрашнішої прірви, слідувати за Христом і змінити своє життя з такого стану, коли людина вже і людиною називатися не може. Це можливо тільки за допомогою хреста Христового. Цей хрест, який кожен з нас зобов’язався нести за Господом нашим. Це дає нам приголомшливу надію на те, що ми, зібрані тут, такі немічні, часто змучені абсолютно нерозв’язними проблемами в нашому житті, зламані минулими гріхами, маємо можливість, узявши хреста, повністю змінитися, абсолютно преобразитися, вийти із смерті в життя, відродитися і воскреснути в Господі нашому Ісусі Христі. І ось це і є найбільша радість, щастя життя християнського. Бо наше життя – спасіння в нашій надії, бо Господь Своїм хрестом, на якому Він розіп’явся, дійшов до таких глибин падіння, що пронизав цим хрестом усю серцевину людського відчаю і гріха. Не залишилося нічого, що б цей хрест не переміг, що б він не зломив. І не залишилося нічого такого, до чого б цей хрест не дістав, не дотягнувся б своєю тягою до життя і безсмертя.
І тому наш хрест є єдиною нашою надією на спасіння, єдиним нашим сподіванням на те, що наше життя зміниться, якщо ми цей хрест візьмемо і за Христом його понесемо. Це і означає – зректися себе. Це означає зуміти відкинути все, що ми називаємо своїм, але що насправді не наше: гріхи не наші, пристрасті не наші, смертність – не наша, це не те, що Господь нам дав, бо до Бога це не відноситься, а що не відноситься до Бога, не може відноситися і до нас. І як би це до нас не приросло, яким би це не стало нашою маскою, що спотворила наше власне обличчя, і яким би чином це не стало нашою шкірою, але це не наше. Від цього потрібно позбутися, як би боляче, як би тяжко, як би страшно це не було. Якщо ми зуміємо так відкинути себе, не злякатися погубити це надумане, порожнє, безглузде життя, тоді ми набудемо Христа, тоді ми набудемо істинне життя вічне, яке Господь нам дарував Своїм розп’яттям і Своїм воскресінням. Амінь.
Автор: протоієрей Алексій Уминський
Усе по темі: Неділя по Воздвиженню