Євангеліст Марк розповідає, що Ісус виховував Своїх учнів для Царства Божого поступово. І от вже вони, нарешті, сповідували Його – Месією, довгожданим помазаником Божим і спасителем Ізраїлю.
Неважко уявити, які мрії плекали учні: правовірний юдей з молоком матері вбирав уявлення про те, що Месія, Машіах – звитяжний блискучий цар, який явить себе в земній силі і славі, винищить ворогів Ізраїлю і встановить панування Бога Єдиного по всій землі, панування – чисто земне, за образом великих імперій.
Сила армії, багатство казни, матеріальне процвітання Ізраїлю – усе це мало, воліьно чи проти волі, привести народи землі до підпорядкування Ізраїлю, а через це – до поклоніння Богу Єдиному, Богу істинному, чи це не блага і гідна мета?!
І тут Ісус розкриває учням сенс служіння Месії. Він говорить про те, що Йому належить не очолити армію вірних і не завоювати трон – Йому належить бути схопленим, відданим – причому власними співвітчизниками і єдиновірцями, старійшинами народу Ізраїльського – на ганебну смерть, померти на хресті і через три дні воскреснути.
І станеться це не через рокову помилку, не як прикра перешкода на переможному шляху Машіаха, не стільки через злу волю людей, скільки через волю Божу. Петра, улюбленого учня, який обурився такими словами і став перечити, Ісус різко і гнівно відчитав, сказавши: “Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське” (Мф. 16:23).
Звичайно, Ісус назвав тут Петра не злим демоном, слово “сатана” арамейською означає “супротивник”, але проте однозначно дав зрозуміти: шлях спасіння Ізраїлю, спасіння всього світу від влади гріха і смерті, шлях пришестя Царства Божого – це шлях приниження і страждання, шлях хреста, і Він Сам, Ісус, Син Божий і Син Людський, першим вступає на цей шлях, повністю розділяючи волю Отця Небесного.
“Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде“. Ці слова Христові – програма життя для Його вірних дві з гаком тисячі років, такими вони залишаються для нас з вами і сьогодні.
Якщо ми з вами в основу своєї християнської віри прагнемо покласти земний успіх, процвітання, силу і владу – ми обманюємо самі себе, створюючи замість християнства чергового ідола, якими уставлений земний шлях людини. Логіка того, хто йде за Христом неминуче приведе нас у протистояння пристрастям, тобто силам, що рухають зіпсовану людську сутність, отруїли і громадські стосунки, багато в чому перетворили політику, культуру, побут – усі області земного людського буття – у справжнісіньке пекло.
Ця логіка приведе нас на хрест, когось – на явні муки, ми бачимо сьогодні чимало прикладів гонінь на християн у різних країнах. А когось – на непомітний, але тяжкий хрест щоденного примушування себе до вчинків за заповідями Господніми, до подолання в собі пристрастей і похоті, що вважаються у світі цьому, – природною нормою.
Сам Господь підбадьорює нас: “Істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі” (Мк. 9:1). Ми знаємо з Євангелія, що буде далі: попереду – сходження з учнями на Фавор і явлення їм цієї слави. Але ми не повинні забувати: і це Преображення, і Воскресіння, і перемога над смертю – шлях до них лежить саме через Голгофу.
Автор: священик Сергій Круглов
Усе по темі: Неділя по Воздвиженню