Зрозумілий і незрозумілий
Для мене притча про блудного сина – це яскравий опис типажів людини, зроблений Самим Христом. Але, на жаль, ми не навчилися в цій притчі бачити всю повноту. Ми забуваємо, що там представлено не лише двох персонажів: недбайливий блудний син і батько. Там представлений і другий син – вірний.
Блудний син для кожного з нас зрозумілий – це образ нашого гріхопадіння, нашої життєвої гордині. Усі ми щогодини і щохвилини беремо в Бога свою частину спадку у вигляді якихось життєвих спрямувань і прихильностей. Легко впізнати себе в образі блудного сина, який повертається додому і прийнятий батьком. Але хто з нас визнає себе в тому братові, який, повертаючись з поля, побачив батьківську радість про блудного сина, який повернувся, і бенкет, що влаштував батько на його честь? І в серці старшого брата народжується образа: “Ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми” (Лк. 15:29).
“Де ти був раніше?”
Ця притча не лише про тих людей, які йдуть, відпадають, а потім, опам’ятавшись, повертаються, але і про тих, які живуть у Церкві, але яким образи і відсутність любові не дозволяють жити в радості і приймати з радістю своїх братів.
Це ж ми, вірні християни. Це про нас. Приходить людина в церкву – і ми її зустрічаємо не радістю, а образою: де це вона вешталася? Зараз вона замислилася, думка про покаяння їй раптом у голову прийшла, а де ж вона раніше була? Ми, які завжди в церкву ходили, постійно постимо, молимося – ми гідні бути християнами!
Радіти тому, хто повернувся
Перед Богом усі рівні: і той, хто пішов, а потім, “опам’ятавшись”, повернувся з покаянням, і той, хто завжди з Богом. Радість про грішника, який кається, сьогодні чомусь народжується тільки на небесах, а не в нашому повсякденному церковному житті, не серед віруючих людей.
Ми не навчилися радіти поверненню кожної людини – от та цінна думка, яку я бачу в цій притчі. Ми не повинні замислюватися про те, де брат розтратив маєток і чому саме зараз повернувся додому.
Для того Христос і розказав людям притчу про блудного сина, щоб ми навчилися частіше заглядати в себе, дізнаватися себе в євангельських персонажах. Для того нам і саме Євангеліє дане, щоб ми навчилися звіряти своє життя з ним, а не просто насолоджуватися дивними словами і барвистими притчами Божими.
Любов батьківська: син залишається сином
У притчі є образ батька. У ньому Господь нам показує Свою безмежну любов. Є абсолютна “свобода”, яку пропонують людині спокуси, і є Божественна любов, яку ніякий людський гріх не може перевершити. Вона нам дає силу, надію і сподівання, бо немає такого моменту, коли б ми не могли прийти до тями і повернутися до Бога, просячи Його допомоги, як блудний син: “Я вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх, бо я не можу без Тебе – я без Тебе гину”.
І Господь не лише прощає, але і покриває все любов’ю. Господь у цій притчі відповідає на питання, наскільки кожна людина дорога Йому – як рідний син. І жодні обставини – не свавілля, норовливість, гординя людська на тлі Божественної любові не можуть стерти цих стосунків Отця і сина, Бога і людини, перебування людини – сина, а не раба, який тремтить від страху – перед Богом.
Автор: протоієрей Олександр Агейкін
Усе по темі: Неділя про блудного сина