Ревність у вірі

Землі Тирські, Василь Полєнов

Сьогодні євангельське читання демонструє нам взірець щирої та глибокої молитви жінки-хананеянки, показує нам як ми грішники повинні просити Господа про допомогу у всіх своїх скорботах та потребах, якщо бажаємо, щоб ми були вислухані.

Звичайно, у кожному народі є благочестиві від природи люди, які прагнуть до Бога наперекір тому нечестю, яке панує в навколишньому їхньому суспільстві. Мабуть, такою людиною і була жінка, про яку оповідає сьогоднішнє євангельське читання.

З євангельської розповіді ми дізнаємося, що Спаситель розмовляв з нею на перший погляд навіть досить грубо. Для того щоб зрозуміти причину цього, потрібно згадати, що являла собою ця народність – хананеяни, або фінікійці (це більш пізніше їх назва), і який спосіб життя вони вели. Зло з’єдналося з цими людьми, так що було неможливо відокремити його від них, щоб таким чином їх врятувати. Навіть розповідати про те, що відбувалося під час цих «релігійних» дій, – непристойно.

Цей народ був розбещений до такої міри, що євреям, коли вони входили в землю обітовану, було дозволено їх просто винищувати – Вих.23.23-24.

«І підвівшись, пішов звідти у краї Тирські та Сидонські; і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось пізнав Його» Мк. 7:24. Ворожі настрої проти нашого Спасителя з боку старшини єврейського народу, з кожним днем збільшувалися і посилювалися. Тому на короткий час Господь віддаляється від народу вибраного, народу, до якого Він був посланий, і направляється до поган. І тут, поза межами юдейської землі, в країні, яка вважалося перебуває під прокляттям Божим, Христос знаходить душу, в якій опинилася така віра, яку Він не знаходив серед вибраного народу.

Звідки народилася в неї думка прийти до Ісуса Христа? Євангелісти Марко Мк. 3:8 і Лука Лк. 6:17 свідчать, що ще до випадку зцілення доньки хананеянки, чутки про чудеса Спасителя доходили до Тиру та Сидону, і саме ці чутки привертали увагу багатьох жителів тієї країни, і вони почали приходити до Ісуса Христа. Коли ж ця жінка довідалася, що її дочка має нечистого духа, прийшла до Ісуса і припадаючи до Його ніг, просила про зцілення доньки. Зворушлива картина! Жінка клякає до ніг Ісуса Христа, вона благає про зцілення дочки, яка страждає, мати не просить, а кричить від того що страждає її дитина, просить змилування для себе, бо ці щоденні муки більше завдавали болю їй, бо донька вже їх не відчувала, а від цього ще більше боліло серце матері.

Він же не відповідає їй ні слова! Що ж це означає? Той, чиї уста випромінюють стільки любові і співстраждання для всіх, мовчить для нещасної матері. Той, Який призиває до Себе самих невдячних юдеїв, які приносили Йому стільки образ своїм невір’ям, холодністю і навіть явною ненавистю, не відповідає тій, яка сама прийшла до Нього з любов’ю, не знаючи ні закону, ні пророків. Вчинок справді дивовижний і неординарний! Через те обурилися учні Його. Тоді вже вони підключилися у проханні цієї поганки.

Христос і Хананеянка, Хуан де Фландес

Коли ж Господь починає їй пояснювати правдиву причину відмови, тоді Він прирівнює віру народу з якого вона походить до щенят. Вона не заперечує цього, а навпаки визнає з покорою, що суд Спасителя, який би він не був принизливий для неї є справедливим. Вона визнає, що справді належить до псів, – так нечиста душа її, – і що вона не заслуговує тієї благодаті, яка призначена для юдеїв. Та тим не менше вона не перестає благати. У чому ж її надія на допомогу?

Хананеянка, почувши, що її як язичницю прирівняли до собаки, з презирством до себе смиренно визнала свою негідність Господньої милості. «Навчимося ж у цього уроку, – говорить святитель Григорій Палама, – яким потрібно бути витриманим у молитвах. З великим терпінням, смиренням і покаянням ми звернемося до Бога, хоча б були негідні отримати те, що просимо в наших молитвах і відіслані ні з чим як ті, що забруднили себе гріхами, однак не станемо залишати молитву, але, навпаки, будемо непохитно триматися в смиренності, просячи з глибини душі, і ми отримаємо від Бога те, що просимо, як отримала хананеянка, яка бажала отримати крихти, що падають з милості зі столу Господнього». «Смиріться, – каже апостол Яків, – перед Господом, і піднесе вас» Як. 4.10, тобто дасть вам благодать.

Так і ми повинні поєднувати в собі дві речі: невідступну і сміливу молитву з найглибшою смиренністю, – тобто, визнаючи себе негідними, повинні розуміти, що, крім Єдиного Бога, нам більше нема в кого просити милості. Ніхто, крім Нього, не може допомогти нам і помилувати, що і змушує нас бути відважними. При такому поєднанні смирення з відвагою і буває плід, як сказав один подвижник, «молитва народжує смирення, а смирення народжує молитву».

Що ж нам потрібно робити? У чому ми повинні наслідувати жінку-хананеянку, щоб, подібно до того як вона отримала те про що так просила – тобто зцілення своєї дочки, і нам отримати зцілення для своєї душі. Висловлюючись звичною для нас мовою, вона усвідомлювала, що віра якої дотримувалися євреї є правдивою. Вона не побоялася визнати, що її співвітчизники помиляються, і мала мужність відректися від оман свого виховання і від всього того, чим дорожить людина під приводом патріотизму. Отже, по-перше, понад усе для нас повинна бути істина, правдива релігія, віра.

Хананеянка проявила особливу старанність і ревнощі у вірі, показавши, що вірить не абстрактно, не тільки розумом, але й серцем. Наперекір, здавалося б, повного нехтування, яке проявив Спаситель, вона не втомлювалася волати до Господа і визнавати його Христом: «Помилуй мене, Господи, Сину Давидів» Мф. 15:22 – ці слова саме говорять якраз про це. Вона визнавала Його всемогутність словами «помилуй мене», знаючи, що Він може зробити все, що захоче. У нас же часто буває так, що ми на словах визнаємо свою віру і говоримо, що правильно віримо, а ревності у вірі не виявляємо.

Нехай же ця жінка послужить заохочуючим прикладом для всіх тих, які, можливо, вважають себе поза благодаттю, а тому соромляться з таким питанням звертатись до Бога. Просімо і Господь вислухає нас, і дасть все що потребуємо для спасіння наших душ. Амінь.

Автор: протоієрей Тарас Огар

Усе по темі: 17 неділя після П’ятидесятниці