У Церкві іноді жартома говорять, що це День ангела кожного з нас. Тому вітаю вас з Днем ангела.
Але повертаючись до сьогоднішнього Євангельського читання, хотілося б поговорити не лише про образ Блудного сина. Хоча всі ми прекрасно знаємо, що грішимо і повертаємося до Бога з покаянням. Усі ми розуміємо, що марнуємо ті таланти, які нам дав Господь, іноді закопуємо їх у землю і ніяк не застосовуємо на славу Божу. А іноді ці таланти використовуємо зовсім не на прославлення нашого Небесного Отця, не на славу Святої Його Церкви, а на задоволення чи своїх амбіцій, чи на прославлення людських імен, або на інші якісь речі, які не мають жодного відношення до найголовнішого – до життя. Які марнують, але ніяк не живлять нашу душу. І в кожного з нас настає момент, коли ми розуміємо, що щось робимо не так. Тоді ми, як лані на джерела водні, біжимо в Церкву, щоб насититися Божественній благодаті. І тут нас чекає люблячий батько – Господь і Бог наш Ісус Христос, Який приготовляє для нас трапезу – цю Божественну літургію, – і закликає нас разом з Ним радіти і веселитися.
Але іноді відбувається так, що коли ми, наприклад, чи з дитинства в Церкві, або багато років у Церкві, то уподібнюємося вже не Блудному сину, а його братові. Бо ми все робимо правильно, усе знаємо, як має бути, і раптом бачимо людину, про яку знаємо, що вона грішна. І ця людина приходить у храм… Або бачимо в храмі відому людину і ще більше розпалюємося проти неї, а іноді і проти Церкви: як це Церква дозволяє Їй стояти в храмі?! Чи невже вона не бачить, ХТО ставить свічки, невже не розуміє, що її використовують заради досягнення авторитету серед людей?!
І ось тут треба розуміти, що коли людина так сказала чи так подумала і засудила ближнього свого, то в цей момент вона уподібнюється старшому сину, який навіть відмовився увійти до дому батька, кажучи: я ж стільки років працював, а ти мені навіть козеняти не дав, щоб я з друзями повеселився…
А нам потрібно уподібнюватися батьку. Нам треба з радістю приймати всякого, хто приходить у храм. Нам треба радіти, якщо грішники каються. Нам треба радіти, якщо людина, нехай навіть, як говорить Святе Письмо, багатством неправедним, придбає Царство Небесне.
Але повинні ми пам’ятати ще одну річ. І тут вже повернемося до Блудного сина, до його образу. Зверніть увагу, він прийшов в отчий дім не просто поплакатися, і повернувся туди не тому, що там добре, і йшов туди не лише за харчуванням… Він йшов, щоб послужити. Щоб стати одним з наймитів. Адже ми бачимо перший день його перебування в домі, і дуже часто не замислюємося, яке ж буде подальше його служіння в домі батька. І ось тут дуже важливо розуміти, що коли ми повертаємося в Церкву, коли ми уподібнюємося Блудному сину і приходимо в храм з покаянням, треба згадати, що повинні послужити Богу, нашому Небесному Батьку. Ми повинні стати поряд з Його наймитами, з нашими братами і сестрами. Ми повинні зрозуміти і захотіти стати рабами Божими. А в цей момент Отець вирішить, будемо ми рабами чи будемо ми дітьми…
Але ми знаємо, що Бог – це люблячий Отець, Який сидить біля вікна і чекає кожного з нас. І виглядає на нашу дорогу життя, якою ми йдемо, чи йдучи від Нього чи наближаючись до Нього. І якщо ми йдемо до Нього, Він виходить до нас на зустріч, Він кидається до нас на груди, обіймає нас, цілує і вводить у Свій дім…
Дай Бог нам не забувати, що в цьому домі для кожного з нас є багато чим послужити, є багато що зробити, і все ті таланти, все те багатство, яке дав кожному з нас Господь, використовувати на славу Божу. Амінь.
Автор: протоієрей Георгій Коваленко
Усе по темі: Неділя про блудного сина