Покликання апостолів

Покликання Якова та Івана, Джеймс Тіссо

Євангеліє цієї неділі розповідає про те, як Ісус кличе учнів. Спосіб, а властиво й сам вибір, з точки зору сучасного менеджменту є дуже незвичайні та здавалося б (м’яко кажучи) доволі не продумані: замість вибрати Собі послідовників серед людей, які мають бодай якийсь мінімум придатний для пізнішої місії (напр. равіни або їх учні, які знають Тору і т. д.), – Ісус вибирає звичайних сільських роботяг, з допомогою котрих хоче реалізувати надзвичайно амбітний та грандіозний за своїм задумом план – прийти до кожної людини на Землі та запросити й водночас переконати її, добровільно стати спадкоємцем у Його Божому Царстві.

Своїм вибором, Господь пригадує нам слова сказані колись через Ісаю: «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8,9). Ми, будучи звичайними людьми, природно дивимося на наше життя через призму наших можливостей, уявлень, а інколи, на жаль, – і стереотипів. Бог же ж, в Якого віримо – Святий (KADOSH) – в єврейській мові дослівно означає – ІНАКШИЙ. Він Є ТОЙ ХТО Є (пор. Вих. 3:14), – не міняється як людина в залежності від обставин, – але завжди вірний, справедливий та многомилостивий (пор. Вих. 34:6; Втор. 32:4), полюбив кожного з нас вічною Любов’ю (пор. Єр. 31:3), та записав нас у Себе на долонях (пор. Іс. 49:16), не дивиться на обличчя, – як це часто роблять люди, – але на серце (пор. 1Сам. 16:7), та Свою любов до нас показує тим, що Його Єдинородний Син Ісус Христос помер за нас тоді, коли ми були грішниками (пор. Рим. 5:8).

Цю «інакшість – святість», як певний закладений у кожному з нас генотип, Господь бачить навіть тоді, коли ми самі про це не пам’ятаємо, або й не усвідомлюємо. Лука розповідає, що Він кличе рибалок, й запрошує їх відплисти на глибину, яка плодотворно наповнює сіті. Пізніше цей елементарний мінімум, який вони мали, та який може й не оцінювали та не усвідомлювали, – Господь використає як надзвичайно дієвий інструмент для поширення Благовісті. Здатність довіритися Ісусові всупереч всілякій логіці (бо ж будучи досвідченими рибалками і через цілу ніч нічого не впіймавши, повірили здавалося б не спеціалістові – Учителеві / Равві, – як вони пізніше називатимуть Ісуса), звичка до наполегливої важкої праці, не вибагливість у побуті, терпеливість та постійність (бо ж не раз чекали довго, щоб щось впіймати; не раз верталися додому з нічим, а на другий день все починали з початку), здатність працювати з іншими (в «команді» – брати Андрій та Петро разом з іншими братами – Іваном та Яковом часом об’єднувалися в артіль – були спільниками: Лк 5:10), готовність до ризику («залишили все і пішли за Ним» – Лк 5:11), – разом узяті та примножені завдяки діяльній благодаті Св. Духа, – принесли надзвичайно щедрі, а навіть можна сказати й немислимі плоди. Звичайно, що це вимагало часу й великої терпеливості Ісуса. Проте, подібно як і пізніше Св. Павло, кожен з апостолів міг сказати: «Собою ж не похвалюся, хіба тільки немочами моїми» (2Кор. 12:5), але й благодать Божа, – подібно як і в житті Павла, – в житті кожного з апостолів «не була марною» (1Кор. 15:10).

За словом Господа Петро відважився ще раз закинути сіті (Лк. 5:5)… Лука, розповідаючи сьогодні цю історію мені й тобі – запрошує до подібного вчинку. Запрошує, не зважаючи на наші немочі та слабкості (бо й Петро їх мав та усвідомлював: «Симон-Петро припав до колін Ісусових і сказав: Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!» – Лк. 5:8), якими часто себе виправдуємо. Запрошує перестати тіснитися на березі моря і вийти на глибшу воду тими самими словами, які сказав переляканому Петрові: «Не бійся, віднині будеш ловцем людей» (Лк 5:10).

Чудесний улов, Джеймс Тіссо

Вислів «ловити людей» з грецької мови в перекладі на українську дослівно означає «полонити людей живими», щоб як каже Св. Павло (вживаючи те саме слово, що й Лука: ζωγρεω – dzogreo) «з лагідністю наставляти противників, чи не дасть їм Бог покаяння до пізнання істини, щоб вони звільнилися від тенет диявола, який упіймав їх живими у свою волю» (2Тим. 2:25,26). А оскільки Божа воля на противагу волі диявола (виконуючи волю котрого помираємо) – «є святість» наша (1Сол. 4:3) – й в Хрещенні та Миропомазанні, ми смиренно (відрікшись перед тим «сатани, всіх ангелів його, всього служіння його, та всієї гордині його») прийшли до Нього з порожніми руками – то Він «благословив нас у Христі всяким духовним благословенням у небесах» (Еф. 1:3).

Господь не пошле нас до інших людей самих – Він сам буде з нами аж до кінця віку (пор. Мф. 28:20). Також «кожному дається виявлення Духа на користь» (1Кор. 12:7). Різноманітність дарів Св. Духа, які Господь дарує нам для служіння іншим, в Новому Завіті представляють аж п’ять списків: Рим. 12:6-8; 1Кор. 12:8-10; 1Кор. 12:28-30; Еф 4:11; 1Пет. 4:9-11.

При кожному читанні уривку Євангелія, 18-тої неділі після П’ятидесятниці, мене не перестає особливо вражати той факт, що апостоли – не маючи ще ані такого розуміння, яке маємо сьогодні ми (євангелісти це неодноразово засвідчують) – ані не підозрюючи про це багатство дарів, яке чекало їх після П’ятидесятниці, – все ж сказали Ісусові: «Так», – і пішли за Ним.

Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)

Усе по темі: 18 неділя після П’ятидесятниці