Старший син

Повернення блудного сина. Джеймс Тіссо

Притча про Блудного сина. Сюжет її, напевно, відомий усім (якщо ні – то Євангеліє від Луки, 15 розділ, як мовиться, – просвіщайтесь). Поговорити ж хотілося відносно старшого сина, бо про нього особливо і не згадують, а згадати, звичайно, є що.

Що ж ми знаємо про старшого сина, який на відміну від молодшого, залишився з батьком? Що він багато років, як говориться, “вірою і правдою” служив своєму батькові. Звідки ми це знаємо? Та з його власних слів: “Ось я сті­ль­ки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені по­весе­ли­тися з друзями моїми. Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля” (Лк. 15:29,30).

Скажіть будь-ласка, багато людей про себе скаже погане? Не думаю. Тоді чому старший син має говорити про себе погано, особливо порівнюючи себе з непутящим молодшим братом, якого навіть не назвав братом (“цей син твій“)?

Ніколи заповіді твоєї не переступав“, – про що це? Напевно, заповідь про шанування батьків, інших заповідей він і не згадує. Пригадав лише, що на честь непутящого брата закололи теля, а йому бідному, навіть, не перепало коз­ляти, що трохи не вірно, адже з батькових слів нам відомо, що йому залишиться весь спадок: “і все моє – твоє” (Лк. 15:31). Я не думаю, що батько з притчі любить молодшого сина, а старшого зневажає – так можуть думати лише люди, які вважають себе чимось скривдженими. Такою людиною і представ перед нами старший брат.

Його приклад дуже показовий для віруючих людей, які багато років перебувають у церкві. Такі люди, як і старший брат, вважають, що їм по праву належать блага через те, що вони завжди або тривалий час були поруч Бога. Але коли вони бачать, що до церкви приєднується новонавер­нений брат або сестра, яких Бог рясно благословляє, деякі, навіть повз волю, починають ремствувати, чому Бог діє саме так. Погодьтеся, це досить типова ситуація. Просто ми всі часто забуваємо, що перебування в церкві, поруч Бога – це завжди благо, на відміну від перебування поза церквою (чи як казав один чоловік, що покаявся: “Хіба легко випивати літру горілки щодня?”). Ми не помічаємо цього блага, якого не мають люди, що знаходяться “у далекому краю”, тобто у ворожому світі, в якому знаходився блудний син і брат. Саме так, він був не тільки Божим сином, але і нашим з вами братом (погодьтеся, що батько з притчі – це образ люблячого Бога). Тому нам слід не ремствувати, що Бог, ніби поступає не справедливо в наших очах, а радіти, що брат “був мертвий і ожив, пропав і знайшовся“.

І ще. Ця розмова, у принципі, не про старшого брата, як вже, напевно, здогадалися, а про нас з вами.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Неділя про блудного сина