“Блудний” – означає втрачений. Щоб стати знайденим і врятованим.
Такий основний сенс самої притчі про Блудного сина, головним героєм якої виявився молодший з двох синів, який побажав відокремитися від свого батька і швидко розтратив частину маєтку, що належала йому. У євангельському тексті, у грецькому оригіналі він називається ασώτος (“асотос”), що означає розпусний, безпутний, марнотратний, але ще точніше і буквальніше – втрачений, загиблий, неспасенний! Це слово – однокорінне зі словами σωτήρ або σωτηρία (спаситель, порятунок), а приставка α тут означає заперечення вказаного стану. Це набагато більш містке поняття, ніж просто розпусник у сенсі нерозбірливих зв’язків.
Адже не випадково перед розповіддю цієї притчі Ісус наводить у приклад образи вівці, яка заблукала, і втраченої драхми. І яку радість отримує пастух від того, що знаходить одну зі ста овець, яка відбилася від стада, переживаючи саме про неї, а не про інших 99! – “Такою, кажу вам, буває радість у ангелів Божих за одного грішника, що покаявся” (Лк. 15:10).
Втраченими виявилися перші люди, родоначальники всього людства, які втратили первозданний рай. Втраченими після виявилися цілі їх покоління, змиті всесвітнім потопом. Загубленими в пустелі стало багато ізраїльтян, які були позбавлені Богом від єгипетського рабства, але не дійшли до обіцяної їм землі за нарікання, бунт і невіру.
Коли людина чи цілий народ опирається Божій волі, вона помиляється і втрачається, ставлячи себе на розпуття чи бездоріжжя. Своїм ідолопоклонством, жорстокосердям, егоїстичністю. Іноді в Біблії така поведінка прирівнюється прямо до розпусти чи перелюбу. Великі пророки нерідко уподібнювали Ізраїль і святе місто Єрусалим блудниці: “Як зробилася блудницею вірна столиця, сповнена правосуддя! Правда жила у ній, а тепер – убивці” (Ісаї 1:21); “Господь сказав мені у дні Іосії царя: чи бачив ти, що робила відступниця, дочка Ізраїля? Вона ходила на всяку високу гору і під усяке гіллясте дерево і там блудодіяла. І після того, як вона усе це робила, Я говорив: “повернися до Мене”; але вона не повернулася; і бачила це віроломна сестра її Юдея. І Я бачив, що, коли за усі перелюбні дії відступниці, дочки Ізраїля, Я відпустив її і дав їй розвідний лист, віроломна сестра її Юдея не убоялась, а пішла і сама блудодіяла” (Єремії 3:6-8). Пророк Єзекиїль поетично уподібнює Єрусалим коханій, ошатній і красивій, але невдячній і невірній дружині (роз. 16).
За всю свою розпусту і безпутне життя ізраїльтяни неодноразово зазнавали різних скорбот, з яких найбільш тривалим випробуванням став їх сімдесятирічний полон у Вавилоні, далекій країні на сході, землі вигнання. “На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали, коли згадували Сион наш” (Пс. 136). Плакав і Адам, згадуючи про первозданний Рай, коли був вигнаний з нього.
Ця притча – не лише про кожного з нас у певні моменти життя, але і про Адама, і про все людство в цілому. Але в люблячого батька з цієї притчі був ще і другий син, який завжди вірно служив йому. По-своєму загадковий образ цього праведника, старшого брата, якщо врахувати, що бенкет був так швидко влаштований, що його навіть не дочекалися, поки він працював у полі, навіть вчасно не покликали його. Чи схожий він був на фарисея з іншої притчі, який дякував Богу всякий раз за те, що він, почуваючи себе не таким, як інші люди, зберігав усі заповіді, постив регулярно і давав милостиню (Лк. 18:9-14)? Чи просто був відданим і вірним працівником батька свого, який працював, не покладаючи рук і не чекав спеціально ніякої винагороди за свою щоденну працю і вважав себе за раба, який робив те, що повинен був робити? (порівняємо з Лк. 17:7-10).
У будь-якому випадку, слід зрозуміти його почуття, не засуджуючи їх: батько, зрадівши до самозабуття, неначе вчасно не згадав про свого вірного багаторічного помічника. Але в той же час немає в старшого анінайменшої радості, що його брат, зниклий без звістки, нарешті, знайшовся! Замість цього – образа і гнів. Завжди є ризик у своєму творінні добра, у своїй праведності, правовірності і близькості до Отця стати сухим і нещадним до інших, неправедних і неправильних грішників – розпусників, перелюбників, єретиків, іновірців.
Можна до цього додати, що такими “старшими братами” нерідко стають вчорашні “блудні сини”. Прийняті в отчий дім з розпростертими обіймами, недавні блудні діти звикають до цієї любові, освоюються в домі, розвивають кипучу діяльність, командують. І приймають наступні покоління їх товаришів за пригодами, які прибилися до батьківського притулку з великим запізненням, з ревнощами великодосвідчених працівників, які багато потрудилися.
Автор: священик Філіп Парфьонов
Усе по темі: Неділя про блудного сина