В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

У нашій церковній розмовній мові існує вираз, якого не знайдеш у мові сучасній: «покрити любов’ю» – так звучить він. «Покрити любов’ю» – означає як би не помітити, пробачити явний гріх. «Покрити любов’ю» – це поступити так, як поступили колись дуже давно Сім та Яфет, благочестиві діти праведного старця Ноя, які з благоговійної поваги не побажали споглядати очевидне, – ганебну голизну батька свого, але «взяли одяг і, поклавши його на плечі свої, пішли задом і покрили наготу батька свого; обличчя їхні були повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого» (Бут. 9:23). Не бажати споглядати явний гріх ближнього свого, пробачити його ще до того, як усвідомлюєш, – це і означає «покрити любов’ю» і самого грішника, і скоєне їм; це означає поступити так, як колись поступив Сам Спаситель, коли до Нього привели жінку, узяту в перелюбі: «Ісус, підвівшись і нікого не побачивши, крім жінки, сказав їй: жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив? Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши» (Ін. 8:10,11).

Закон невблаганно вимагає жорстокої страти для тих, хто переступив його. Любов покриває плащем милосердя погані виразки гріха на тілі грішника. Закон наказує вбивати злочинця (Втор. 22:22), а наш Бог, Який «є Любов» (1Ін. 4:8), лише і каже – «іди, і віднині більше не гріши», знову і знову воскрешаючи надію у вже було померлій душі, знову і знову піднімаючи пропащого закликом до покаяння.

Адже це тільки ворог нашого спасіння скрупульозно підраховує кожне наше падіння, кожен наш промах, з тим щоб довести самому собі і нам грішним, а там і Самому Творцеві, що улюблене і краще творіння Боже – людина – не коштує насправді таких жертв і такої любові! Але Бог наш любить нас не тому, що ми гідні цієї любові, а тому, що Любов не любити не може, як не може не співати птах, як не може не світити світло!

Якби ми були тільки «прахом», які «у прах свій» (Пс.103:29) повертається, для чого б тоді приносити за ці грудочки бруду Голгофську жертву? Але ні, це не вся правда про нас: ми «куплені дорогою ціною» (1Кор. 6:20), «дорогоцінною Кров’ю Христа, як непорочного і чистого Агнця» (1Пет. 1:19)! Видно, було що спокутувати такою дорогою ціною! І не даремно, звичайно, пророк, кажучи про род людський, вигукує в захваті: «Ти створив його мало чим меншим за ангелів, славою й честю увінчав його. І поставив його над творінням рук Твоїх; все підкорив під ноги його» (Пс. 8:6,7)!

«О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!» (Рим. 11:33). Він приносить Себе в Жертву за тих, хто Його ж і зраджує, і не шкодує про це. Чудовим Промислом Своїм обирає Він Кращу з нашого роду Собі в Мати, а нам – в Покровительку і Захисницю! Хто з найчистіших, з найдобріших на цій землі, спотвореній нашими гріхами, візьметься клопотати за зрадників і згубників власного сина? Вона Одна не засумнівалася і не відступила, як не засумнівався і не відступив Її Божественний Син, коли зі скорботного Хреста Свого молився про катів: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34). І як тоді Син, так нині Мати із сльозами молиться про грішних людей Своїх, покриваючи любов’ю, як певним покровом хранителя, їх беззаконня і злочинні пристрасті, бо, так само як Її Бог і Син, Вона знає, що головне в людині те, чого не побачиш тілесними очима, що приховано в таємничій глибині всякої живої душі, – безсмертний і виблискуючий святістю Образ Божий!

Бачачи в нас грішних те прекрасне і чисте, чого ми самі в собі давно вже не бачимо, Мати Божа захищає нас від нас самих. Покриваючи Своїм милосердям, Своєю любов’ю наші гріхи, Вона невидимо зберігає нас від відчаю у власному спасінні, від смутку, що неминуче веде до духовного самогубства. Проливаючи скорботні сльози про нас, негідних Своїх чад, вона від давніх часів і досі зберігає народ Божий – усиновлену Їй при Хресті Церкву Христову. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Покрова Пресвятої Богородиці