Про любов до ворогів

Закон, за яким жило старозавітне людство, був досить простим. Той, хто дотримує заповіді – праведник перед обличчям Божим. Той, хто їх порушує – грішник. Відповідно, будь-яке порушення закону мало бути покараним. І це не лише вимога природного морального закону, але це вимога Божа. Око за око і зуб за зуб – тільки таким шляхом бачилося можливим подолання гріховності людини і поширення цієї гріховності навколо.

У словах Спасителя, які ми щойно чули, з першого погляду може здатися подолання чи навіть руйнування цього, здавалося б, непорушного вікового закону справедливості. Як же так? Якщо мене ударять, я не повинен відповідати? Якщо мені чинять зло, я не повинен мститися? Якщо в мене віднімають гроші, або я сам віддаю їх у позику і мені можуть їх повернути, я не повинен вимагати їх назад?

Насправді Спаситель зовсім не руйнує встановлений колись закон справедливості, але Він долає умовність наших людських відносин. Адже якщо я можу покрити милістю чужий людський гріх і цього не роблю, – це означає я сам раб закону.

Якщо коротко звести усю суть християнства до одного слова, то цим словом буде не “сила Божа”, не “всемогутність”. Це буде слово “милість”. «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36). І тому непротивлення злу силою в християнстві виникає зовсім не з нездатності чи небажання долати це зло. Нічого подібного. Навпаки, ми хочемо і ми знаємо як потрібно долати зло, але ми не хочемо ставати частинками, які множать це зло, намагаючись обліпити дрібним злом велике зло.

Христос дав нам прекрасний інструмент для опору злу. Це Його правило – “як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм“. І уважно учитуючись, вдумуючись у ці слова Спасителя, стає зрозумілим, що на шляху поширення зла кожен з нас повинен виявитися останньою крапкою. Крапкою, але не сходинкою – для того, щоб це зло не розвивалося і не примножувалося.

Кривдять тебе – терпи. Не повертають тобі гроші – пробач. Піднімається в душі хвиля праведного гніву перед лицем очевидного гріха – заспокойся. Бо кожен з нас – такий же грішник, як і всі інші. Якщо на кожному з нас зло припинить свій розвиток і поширення, то тоді дійсно ми уподібнимося Богові в Його милості.

Автор: протоієрей Павло Великанов

Усе по темі: 19 неділя після П’ятидесятниці