Відомий голлівудський актор Роберт Де Ніро сказав якось геніальну фразу: “Немає нічого кращого, ніж повертатися туди, де нічого не змінилося, щоб зрозуміти, наскільки змінився ти сам”. Ця думка дуже гарно ілюструє зміст євангельської притчі про блудного сина.
Мало яка притча, сказана Ісусом є такою ж зворушливою, як ця. Її дуже люблять як дорослі, так і малі. Цьому є лише одне пояснення: вона є для всіх зрозуміла і близька нашому серцю. Євангеліст Лука дуже гарно описав шлях падіння в гріх та шлях повстання з гріху. Та все таки, притча не про гріх, вона про любов. Притча не про сина, але про Батька. Притча наголошує нам не на падіння людини, але на милосердя Бога.
Я свідомо хотів би опустити традиційне пояснення чи переповідання притчі про блудного сина. Тут я б хотів подивитися на неї трохи під іншим кутом зору. Вважаю, трохи несправедливим те, що коли пояснюють цю притчу, майже ніколи не згадують про інших її персонажів. Насправді, вони також допомагають “відплисти на глибінь”, замість поверхового сприйняття притчі про блудного сина. Тих інших персонажів, про яких я б хотів сказати більше, син називає наймитами. Натомість, цікаво, що Батько звертається до них у притчі, як до “слуг”. Ця різниця не відразу впадає у вічі, але є цікаво роздумати, чому інколи тих самих людей називають по-різному.
Перший раз про наймитів свого батька блудний син згадує в далекім краю, коли, опам’ятавшись, сам до себе сказав: “Скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду” (Лк. 15:17). Як бачимо, він зовсім не думає про Батька, а саме про життя наймитів. Не те, як живе Батько є для нього орієнтиром, але життя наймитів. Чому так? Дуже просто. Він сам спробував бути наймитом, а пасучи свині він згадав про те, як живуть наймити в нього вдома. Життя людини дуже міняється після того, коли вона починає більше думати і бачити ширше. Ми називаємо це досвідом, а якщо цей досвід міняє людину на краще, то “мудрістю”.
Поступово, блудний син йде далі. Він не просто порівнює своє життя наймита в далекім краю, із наймитами свого Батька, але робить крок Йому на зустріч. Рішення сказати до Батька: “Батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою” (Лк. 15:18) свідчить про велике розкаяння, яке полягає в розумінні того, що його вчинок не просто образа Батька, але і гріх супроти Бога. У щоденному житті ми не завжди говоримо про образу, як про гріх. Це значить, що наш досвід не перетворився на мудрість, а вміння вчасно змовчати не є нашою чеснотою.
Я “вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх” (Лк. 15:19). Хоча хтось це може трактувати як вияв покори, та все ж таки, це більше нагадує на пошук способу осягнути те, чого йому бракує в теперішньому його житті.
Він не розраховує на те, що зможе повернути втрачений статус Сина. Це приклад одного з тих, хто на світ дивляться реально і сприймають дійсність через призму щоденних людських відносин: якщо ти не виправдав чиїхось сподівань, ніколи не розраховуй на щось більше. У щоденному житті ми мислимо дуже схоже. Нам би хотілося бути хоча б наймитами в Бога, адже бути Його Сином ми неварті. Наймитувати в Бога, означає мати Його для себе за Того, хто нам за нашу працю дає платню. Чи не таким є життя більшості пересічних християн? Просто згадаймо, які слова ми вживаємо найчастіше в молитві. Якщо це слова “дай” і “зроби”, значить ми не доросли до того, щоб зватися Його Синами. Значить наше рішення бути з Ним, є таким самим, яке було в блудного сина – рішення наймитувати, щоб краще жити. Той Син не знав не лише свого Батька, він не знав і тих, кого назвав наймитами… Він не знав, що Батько їх мав не за наймитів, а за слуг. Слова “наймитувати” і “служити”, не означають те саме. Не кожен слуга працює, як наймит. І не кожного наймита можна назвати своїм слугою. Добрий слуга завжди асоціюється з вірністю, натомість наймит є випадковою людиною, яка має лише одну мету – заробити на прожиття. Дуже часто святих людей називають дуже почесним титулом “Слуга Божий”. Слуга Бога асоціюється зі святістю та ревністю служіння. Наскільки це звучить піднесено і гарно! Бути слугою, означає виконувати чиюсь волю.
І тут є найважливіше. Коли син повертається до дому батька, падає йому в ноги і промовляє давно заготовлену фразу, у тому місці, де він має сказати слова: “Прийми мене як одного з наймитів твоїх” (Лк. 15:19), Батько перериває його на півслові, щоб звернутися до своїх слуг: “Принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся” (Лк. 15:22-24). І всі, як каже св. Лука почали веселитися.
Не будемо сьогодні торкатися особи Старшого Сина. Він, хоча і був сином, проте почувався наймитом. Натомість, той, що відчув на гіркому досвіді, що означає наймитувати, зміг належно оцінити своє покликання бути сином. Він є той, хто зрозумів, що змінився, коли побачив того Батька, який ніколи не міняється, чия любов є завжди та сама. Мати Тереза сказала якось: “Немає ніяких ключів від щастя. До нього двері завжди відкриті”.
Слуги раділи поверненню молодшого сина більше за його рідного брата. І це в притчі є найстрашніше: бути дітьми одного Батька і настільки по-різному дивитися один на одного. Хтось з нас бачить в іншому свого брата, а хтось конкурента, що зазіхає на, здавалося б нашу спадщину. І лише один Отець Небесний сприймає всіх нас однаково: незалежно від того, ким ми себе сприймаємо: наймитами, слугами чи синами.
За матеріалами сайту: http://paraskeva.org.ua
Усе по темі: Неділя про блудного сина