«Смерте! де твоє жало!»

Воскресіння сина наїнської вдови, Вільгельм Котарбінський

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Адже це ще пророк Осія, за сімсот років до втілення Вічного Слова Божого, вимовив ці слова – це приголомшливе пророцтво про те, що всі ми воскреснемо з Христом: «Смерте! де твоє жало? пекло! де твоя перемога?» (Ос. 13:14). А потім, пізніше, коли все вже збудеться, скаже про те ж апостол Павло, цитуючи пророка: «Поглинута смерть перемогою» (1Кор. 15:54). Які дивні слова! Яка приголомшлива віра! Коли навколо тебе все живе щодня і щогодини доводить неминучість розкладання і розпаду, коли смерть і час панують на землі, коли, як здається, остаточно і безповоротно торжествує тління, зуміти почути в самій потаємній глибині душі ледве звучний, як «віяння тихого вітру» (3Цар. 19:12), голос Божий! І не лише почути, адже і ми, грішні, багато що чуємо в душі своїй, але і пізнати його і повірити йому!

Звичайна людина шукає доказів. Їй, бідоласі, мало однієї обіцянки, навіть якщо вона виходить від ангела, і вона недовірливо, як священик Захарія, усе допитується, усе запитує: «З чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх» (Лк. 1:18). Адже Захарія був не проста людина, не нам з вами пара, він був праведний перед Богом, «виконуючи всі заповіді і настанови Господні бездоганно» (Лк. 1:6). І от йому, праведникові, так само важко було повірити, що дружина його Єлисавета у свої похилі вже роки народить йому сина. А як же нам, так ще далеким від праведності, увірувати у воскресіння мертвих і Життя Вічне, коли з усіх боків, з усіх кінців світу ми чуємо про тріумф смерті – про те, що твердь земна поглинає тисячі життів, про те, що ураганами змітаються з лиця землі мільйонні мегаполіси, про те, що десятки тисяч людей гинуть від рук тих, кого вони могли б назвати своїми братами!

І от до кожного з нас, свідка цієї свистопляски смерті, який застиг від жаху в очікуванні, коли ж і до нас дістанеться ця страшна кара, до кожного з нас, як до бідної наїнської вдови, звертається нині Господь з тихим словом розради: «Не плач». «Не плач», – каже Він нам. Не плач і не бійся, бо, як проголосив за сімсот років до Різдва Христового пророк Божий, жало смерті знищене і пекло осоромлене!

Помилялися доброчесні наїнські обивателі, які казали: «Великий пророк постав між нами» (Лк. 7:16). Якому пророку таке під силу? Найбільше, що може зробити пророк, – це приготувати «путь Господеві» (Мф. 3:3), тому хоч і великий він «серед народжених жінками… але найменший у Царстві Небесному більший за нього» (Мф. 11:11). Бо вирвати «жало смерті» може тільки Той, Хто є Подавцем Життя, від Кого саме Життя отримує свою санкцію, своє буття.

Воістину, це Сам «Бог відвідав народ Свій» (Лк. 7:16)! І воскресіння в Наїні – не звичайна реанімація, не окремий випадок, що стосується тільки нещасної вдови і її передчасно померлого сина. Ця подія значуща для кожного з нас, бо не для того Син Людський воскрешає мертвого юнака, щоб той після закінчення не таких вже довгих років знову помер, і цього разу – вже назавжди. Не для того Бог утілився і став Людиною, щоб розважити жителів Наїна, що занудьгували! Не для того, щоб усього лише зцілити кілька сотень «сліпих, кривих, сухих» (Ін. 5:3) і воскресити кількох мерців!

Ця дивна подія, що сталася біля стін маленького глухого містечка, – знак радості для кожного, хто сподівається «утіхи Ізраїлевої» (Лк. 2:25). Це велике пророцтво про торжествуюче життя, про здолане тління, про те, що «поглинена смерть перемогою»! Що б ми не думали про Бога, коли трагічна реальність загибелі близьких торкається і нашого власного життя, яким би ми не уявляли Його в хвилини гірких випробувань, усі наші можливі страхи, образи і сумніви марні, «бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати» (Лк. 9:56).

Дивовижне наїнське воскресіння дано пережити не лише нещасній матері, яка втратила свою останню надію, але і всякому, хто вірить у Світло, всякому, хто не може змиритися з тріумфом зла у світі. Саме про це і каже пророк: Бог не хоче «смерти грішника» (Єз. 33:11). Саме про це і пише апостол: «Не хочу ж, браття, лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії» (1Сол. 4:13). І саме так утішає нас Сам Христос, коли каже: «Не плач!» Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 20 неділя після П’ятидесятниці