У Євангелії не так багато притч, які розтлумачені самим Спасителем. Це значно полегшує наше завдання розуміння того, який же сенс хотів донести Христос у цих притчах.

Притча про сіяча розповідає нам про те, що бувають різні шляхи прийняття Слова Божого. Ми бачимо чотири варіанти. Перший – коли людина, почувши Слово Боже, проходить повз. Їй здається, що це Слово не має якогось особливо виняткового значення. У притчі Спасителя це перший приклад, де говориться про диявола, який негайно приходить у душу людини і викрадає це Слово, щоб не дати йому не те що вирости у великий корисний плід, але навіть прорости.

Другий образ, який пропонує нам Спаситель, – це зерно, яке падає на землю. Цей образ цілком зрозумілий для жителів Палестини. Воно швидко проростає, оскільки земля неглибока і досить волога і тепла. Але не маючи глибокого коріння, швидко в’яне і гине. Це образ тих людей, які з легкістю приймають Слово Боже, але, не маючи у своїй душі глибокого коріння, який є відкидання самого себе, – готовність не жаліючи самого себе, слідувати за Христом-Спасителем, на рівні емоційному йдуть за Христом, але як тільки щось відбувається не за їх волею, вони негайно відвертаються і забувають про найголовніше.

Третій образ, який пропонує нам Спаситель у цій притчі, – це зерно, що впало в кущі, у терня. Воно проростає, але в якийсь момент з’являється конкуренція між навколишнім терням і молодим паростком, що ще не набрав сили. Під терням Спаситель має на увазі різні життєві піклування, турботи – все те, що оточує кожного з нас і неминуче вступає в певну боротьбу з нашими високими духовними спрямуваннями. І тут, звичайно ж, усе залежить від волі самої людини. Або людина розставляє акценти у своєму житті таким чином, що спершу все життєве, а Божественне, духовне – за залишковим принципом, потім, – саме про такий випадок і каже Спаситель у цій притчі, – або, навпаки, людина намагається передусім піклуватися про надбання Царства Небесного, а життєві піклування залишає на другий план.

І останній образ, про який говориться в цій притчі, – це образ зерна, яке падає в добру доглянуту землю, проростає, укорінюється і в результаті дає величезний плід.

Кожен з нас хотів би почути відповідь: як зробити наше серце подібним до доброго плодоносного ґрунту? Відповідь нам дає сам Спаситель у притчі. Він каже, що ці люди, почувши Слово Боже, зберігають його в доброму і щирому серці. Що означає – добре і щире серце? Це серце, яке вже виконує заповіді Божі, і тому з радістю, почувши це Слово, люди роблять його справою усього свого життя. Від нас залежить, наскільки Слово Боже буде живим і дієвим у нашому серці.

Святитель Феофан Затворник, кажучи про правила читання для духовного повчання, підкреслював, що потрібно узяти собі за правило читати до тих пір, доки не зачепить серце. Щойно щось нас зачепило, та чи інша думка, – необхідно припинити читання і постаратися як можна довше зберегти фокус уваги на цих словах Священного Писання. Таким чином ми створюємо сприятливі умови для проростання Слова Божого всередину нашого серця. Ми переводимо як би формальне раціональне знання в область сердечного знання, звідки природним чином воно потім почне реалізовувати себе в нашому житті.

Нехай допоможе нам Господь пам’ятати про цю притчу всякий раз, коли ми відкриваємо сторінки Священної Книги.

Автор: протоієрей Павло Великанов

Усе по темі: 21 неділя після П’ятидесятниці