Плід терпіння

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Птахи небесні» постійно видзьобують зерна, що впали «при дорозі». Сонце незмінно обпалює безжальним своїм промінням зерно, кинуте на скам’янілу землю. У терня своя турбота – рости і множитися; йому немає діла до слабких пшеничних пагонів, які намагаються пробитися до світла крізь буйні зарості бур’янів. І, здається, немає надії в зерна, що усівається щедрою рукою сіяча, вижити, прорости і зміцніти в цьому середовищі, у цьому світі, повному спокус і випробовувань.

І піднімається нарікання в душі, заздрісне і одночасно блюзнірське: чому це одним з нас Господь дарував родючі угіддя, а іншим залишається задовольнятися канавами та байраками? Чому деякі душі самим благоговійним ладом своїм як би призначені для спасіння, тоді як для інших навіть почути слово Боже, сприйняти кинуте щедрою рукою зерно – ціла проблема? Очевидно ж, що народженому і вихованому з дитинства в православній традиції незрівнянно легше принести «плід у стократ» (Лк. 8:8), ніж тому, чия душа, чия совість обставинами народження і виховання перетворені на кам’янисту пустелю.

І ремствує людина, і вимагає в Бога ослабити тиск непереможних обставин, не водити її «в спокусу», не випробовувати на міцність протиповітряну оборону душі від нападу «духів злоби піднебесних» (Еф. 6:12). Тому і молитва грішника – найчастіше прохання усунути спокусу, бо, коли спокуси не буде, хто ж спокуситься? Усі ми згодні приносити «плід у стократ», проте рідко хто готовий до крові битися «проти гріха змагаючись» (Євр. 12:4). Тому з року в рік, із століття в століття «приходить диявол і забирає слово із серця» (Лк. 8:12) ледачого слухача, який сподівається, що Слово Боже, яке одного разу прозвучало, саме по собі здатне спасти всякого, хто при цьому лише був присутнім. Тому і не укорінюється слово в легковажних серцях, скам’янілих від егоїстичної турботи про самих себе. Тому піклування про багатство і життєві насолоди, подібно до лопухів і пирію, засмічують ниву душі хижими і безглуздими стеблами своїми.

І молитва наша все про те саме: нехай сонце не пече, нехай птахи не дзьобають, нехай камінь серця нашого сам собою і без всяких видимих зусиль перетвориться на благодатну і живоносну землю!

Ми якось примудряємося забути, що наш Бог хоче не спокою і тихої насолоди для зніженого тіла нашого і розпещеної нашої душі. Наш Бог хоче нашої досконалості. Причому такої досконалості, яка перевершує всі людські мірки і уявлення. Він так прямо і каже нам, Своїм учням і послідовникам: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48). Звичайно, така вимога нічого окрім жаху в шукачів спокою не викликає!

Але, хочемо ми того чи ні, нам доведеться нести цього хреста. Нам доведеться невпинно обробляти ниву своєї душі, нам доведеться воювати з бур’янами життєвих піклувань і розпушувати численною скорботою те, що насилу піддається обробітку – скам’яніле, жорстоке серце наше. Нам доведеться нести усю скорботу нашого земного буття тільки тому, що іншим способом досконалості досягти не можна, тільки тому, що «багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14:22).

Тому неправильно думати, що «добре і щире серце» (див. Лк. 8:15) – це подарунок, яким Господь нагороджує всякого, хто з’явився на світ Божий. Ні, добре і щире серце, про яке говориться в сьогоднішньому Євангелії, – завжди результат важких і довгих зусиль, завжди вистражданий «плід терпіння», в якому рівно з’єдналися блага і свята Воля Божа і воля людська, вільно спрямована не на досягнення безтрепетного спокою тут, на грішній землі, а на отримання Істини, Краси і Правди в Царстві, уготованому нам від створення віку (Мф. 25:34).

Приносити плід від слухання Слова – важко. Як би ми не влаштовувалися на цьому світі, як би не пристосовувалися до його скорботних незручностей, все-таки безтурботного блаженства нам тут не досягти. Все-таки, як і заведено від споконвіку на грішній землі, знову і знову зерна спасіння, що усіваються в наші серця, викрадатимуться хижими птахами гріхів, обпалюватимуться жарким вогнем пристрастей і заглушатимуться бур’янами життєвих піклувань! Проте, знаючи все це, давайте не зневірятимемося, а дбайливо зберігаючи Слово Боже у своїх серцях, спробуємо все ж принести добрий плід у терпінні. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 21 неділя після П’ятидесятниці