В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Видатний православний богослов і проповідник сучасності митрополит Антоній Сурожський в одній зі своїх бесід з гіркотою відзначив, що з його проповідей можна було б скласти книгу під назвою «Собака гавкає – вітер носить». Невже і правда «коефіцієнт корисної дії» сіяча Слова Божого так вражаюче низький? Невже правда, що доля зерна, яке кидається щедрою рукою, – бути протравленим птахами пристрастей, розтоптаним безцеремонним натовпом «свічкопоклонників»? Невже правда, що його ґрунт – наші закам’янілі байдужістю серця і зарослі терням самолюбності душі? Невже і правда вже надто пізно?

Кожен, хто читає сьогодні Слово Боже, кожен, хто осмілюється говорити про нього з іншими людьми, кожен, хто намагається в міру свого розуміння і благодатного дару, даного Богом, сіяти зерно Істини і Любові, рано чи пізно переживає подібне почуття.

Кожному з нас хочеться, щоб Істина, що відкрилася нам в Євангелії, зігріла світ, дала йому віру, підбадьорила людей надією. А якщо відразу цього не відбувається, то і доходить нетерплячий проповідник до висновку, що «він лише прогаяв час». І ми разом з ним із скорботою помічаємо, що слова наші, та і самий приклад нашого християнського життя, не стають необхідними не лише всьому суспільству в цілому, але навіть найближчим нашим людям.

Так, здається марною проповідь матерів, бо діти їх залишаються доки поза Церквою. Так, дружини, які навернулися до Христа, не знають, що сказати, які аргументи навести, якими аргументами переконати чоловіків, які залишаються в безбожництві. Так, язик «прилип до піднебіння» (Пс. 21:16) навіть у священиків, які марно намагаються пояснити «захожанам», що Церква – не клуб за інтересами, куди можна забігти на дозвіллі, коли робити нічого, а Живе Тіло Христове, а якщо ще і «місце», так таке, де при нашій прямій і активній участі здійснюється найважливіша справа на землі – спасіння душі, залучення до Вічного Життя!

Невже – правда? Невже дійсно усе подзьобане та потоптане, а що не подзьобане, то «впало на каміння» (Лк. 8:6)? Проте щось надає право апостолу сказати: «І вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20). Щось надає право і нам, при всій нашій немочі, при всій непереможній ліні і слабкості нашій, вважати себе християнами? Чи це чергова ілюзія і жодне зерно Боже так і не проросло в глибині душ наших?

Ні, зерно дозріває в таємниці! Яблуня починає плодоносити через п’ятнадцять років після вкорінення саджанця. Так і Слово Боже дасть плід свій свого часу. Біда не в тому, що час цей може настати не завтра і не через рік. Біда в тому, що дуже ми вже нетерплячі і пихаті. Нам подавай плоди наших праць зараз же, бо – почнемо нарікати і впадемо в смуток! «Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч» (Лк. 18:7)? Про те само писав апостол Петро своїм духовним чадам: «Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння» (2Пет. 3:9).

Страшно подумати, що трапилося б з нами, якби кожне слово, яке ми прорекли, відгукувалося негайним результатом! Полопали б, напевно, від гордості і від свідомості власної значущості! От Бог і не хоче нашої погибелі, а тому спасається той, «хто витерпить до кінця» (Мф. 10:22). З тієї ж причини найчастіше і виходить так, як про те Господь казав апостолам: «Я послав вас жати те, над чим ви не працювали» (Ін. 4:38). Не ми з вами, а інші зберуть плоди наших праць! Нові покоління побачать, «як наше слово відгукнеться».

Тому не зневіряйтеся, матері, у палкій молитві про своїх дітей, не втомлюйтеся у своїй надії! Тому не сумуйте, дружини, бачачи своїх чоловіків поза Церквою, без віри, без покаяння, «бо не буває безсилим у Бога ніяке слово» (Лк. 1:37)! Як би не старалися хижі птахи гріхів роздзьобати Боже надбання, як би не топтав його дозвільний натовп тих, що проходять повз, ті, хто навчився терпіти знають, що час їх прийде, і якщо не тут на землі, так там, за труною ваші сльози і ваші молитви принесуть свій «плід у терпінні» (Лк. 8:15). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 21 неділя після П’ятидесятниці