Дорогі брати і сестри! Коли ми читаємо чи слухаємо недільні Євангелія, у нас може виникнути просте запитання: чому саме ці уривки вибрано з Нового Завіту і чому саме у такому порядку їх укладено. І відповідь може бути проста, бо вони доповнюють і пояснюють один одного.
Притча про багача і Лазаря своїм духовним змістом тісно переплітається з притчею про сіяча минулої неділі. Доля багача і Лазаря є чудовим біблійним прикладом того, що стається з людиною у вічності, якщо вона нехтує Божим Словом у житті, зокрема у ставленні до ближніх, коли керується переважно людськими принципами, тілесними пристрастями, іде за голосом власного я.
Коли ми навіть побіжно поглянемо на наше земне життя, то побачимо, що стосунки між людьми, навіть християнами, часто будуються на людських принципах. Найперше звертається увага на становище іншої людини, а вже потім на її особисті дари. Знатні особи переважно спілкуються з тими, хто має якусь владу, вплив на ситуацію. А ті, що отримують владу, швидко забувають про своїх товаришів, шукаючи собі нових приятелів у владі. Влада, достаток поволі замикає серце людини у собі, спонукає її думати лише про власні інтереси. Такі особи стають скупі, шкодують ближньому навіть кусня хліба, подібно як невідомий багач.
Люди часто дивуються і питають: чому ми нещасливі. Якщо один одному жадний кусня хліба, якого має надміру, не хоче поділитися з ближнім найпростішим Божим даром, то як між людьми може перебувати Боже благословення, мир і любов. Там, де немає любові, там немає Бога і Його благословення для людини. А без Божого благословення немає щастя.
А все це стається з однієї простої причини – через недовіру до Божої науки, брак повної надії на Бога. Слабкість віри людини в любов і доброту Бога, у життя вічне зроджує в неї слабку надію на Божу поміч у житті і провадить до того, що людина починає будувати своє життя і щастя власними зусиллями, з допомогою земних речей, покладаючи на них свою надію. Тому часто думає про них, нагромаджує їх, щоб запевнити собі максимальне відчуття комфорту, радості і задоволення від життя.
Стосунки з іншими людьми, зокрема убогими, простими, перестають бути для неї джерелом радості і миру, бо там треба бути щедрим, ділитися з іншими, а скупий чоловік думає лише про власне добро і задоволення. У листі до свого учня Тимофія апостол Павло написав такі слова: „Багатих у нинішньому віці наставляй, щоб вони були невисокої думки про себе і надіялись не на багатство непевне, а на Бога Живого, Який дає нам усе щедро для насолоди” (1Тим. 6:17). Хто ділиться дарами з ближніми, той ділиться з Богом, жертвує Йому свою любов. Таку жертовну любов Бог благословить і помножує щедро. „Хто сіє скупо, той скупо і пожне, а хто сіє щедро, той щедро і пожне. Кожен приділяй з ласки серця, не з гіркотою і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог. Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди і в усьому маючи всякий достаток, були багаті на всяке добре діло. Як написано: “Розсипав, роздав убогим, правда його перебуває повік”” (2Кор. 9:6-9).
Словами притчі про багача і Лазаря Ісус хоче загострити нашу увагу на дві речі:
– найперше закликає нас відповідально ставитися до усіх слів Божої науки і своїх обов’язків, які з неї випливають.
– а друге, пам’ятати про вічність, що земне життя коротке і людина залишить всі земні блага, розкоші чи терпіння і стане перед Богом, а стане з тим, що здобула з допомогою добрих діл, любові і милосердя, завдяки своїй вірності Богові, які визначать нашу долю у вічності. „Хто сіє для плоті своєї, від плоті пожне тління, а хто сіє для духа, від духа пожне життя вічне” (Гал. 6:8). Амінь.
Автор: о. Михайло Чижович
Усе по темі: 22 неділя після П’ятидесятниці