Притча про багача і Лазаря

Притча про багача та Лазаря, Бартоломеус ван дер Гелст

Ісус – єдина Людина, яка воскресла із мертвих, і сьогодні Він сам промовляє до нас у цій притчі. Не зважаймо на обставини притчі, які відповідали реаліям тогочасного юдаїзму, і звернімося до центральної вершини, з якої вимальовується все наше життя, – до вершини нашого погляду на ближніх.

Кожен з нас – Лазар для інших людей, бо всі ми маємо свої обмеження, але це проблема тих «інших». Проте кожен з нас може бути «багачем» у ставленні до інших, і ця проблема вже стосується мене, вона зачіпає кожного з нас. Якщо під дверима мого серця буде один чи декілька Лазарів, постає питання: чи бачу я цього Лазаря, в інших? Існує багато способів бачити. Ісус, а також пророки, які жили до Нього, казали, що можна мати очі і не бачити, мати вуха і не чути. Чи помічаю я Лазаря? Помічати – це вже набагато більше, ніж просто бачити. Коли ми хочемо відповісти на наполегливий заклик Ісуса, найбільшою проблемою стає наш погляд, погляд серця. Саме цього вчить нас Дух істини: Він завжди починає з очищення погляду.

Розглянемо кілька шляхів, через які Дух може навчити нас дивитися світлим поглядом, поглядом самого Ісуса. Бувають ситуації, коли ми бачимо, бо просто неможливо не бачити те, що в інших не гаразд. Але з поваги до їхнього приватного життя чи до їхньої свідомості мусимо відмовитися судити їх. Образно кажучи, «заплющувати очі», але не з байдужості до людей, а, власне, заради їхнього добра. Можна бачити іншим способом, і Святий Дух навчить нас цього, – бачити поглядом, який приймає, поглядом безмовним, але світлим. Ми не судимо, але Лазар розуміє, що ми його впізнали. В такому чуйному доброзичливому погляді, в звичайній усмішці вже є гостинність серця. З цього випромінюється доброта нашого Отця.

Можемо також бачити інших, дозволяючи їм промовляти до нашого серця, ставити нам запитання. Таку ситуацію добре відображає французький вислів «Мене це стосується», що дослівно означає: «На мене це дивиться». Ми можемо прислухатися до людини, навіть, якщо не знаємо, як зможемо відповісти їй. Проте надто часто ми проходимо осторонь, не замислюючись, не даючи людині можливості промовити до нас.

Можемо також, бачачи інших, дивитися на них, хоч і не знати, чим могли б допомогти їм. Іноді ми вражені побаченим, але з досвіду добре знаємо, що неможливо нічого вдіяти. Бувають ситуації, які ми не можемо змінити, які не можуть змінитися, бо вони надто складні й заплутані. Аби щось змінилося, мусимо чекати остаточного розв’язання проблеми. Це не означає, що слід відвернутися. Ні! Навіть якщо наш здоровий глузд підказує, і Святий Дух також, що ми не можемо нічого зробити, однак завжди можемо молитися, молитися за ту особу чи осіб, просити Отця, щоб зіслав на них Святого Духа. Бог завжди вислуховує таку молитву. В ній ми не просимо того чи іншого, покладаючись на власне розуміння, а, відмовляючись розуміти, покладаємося на єдиного Спасителя. Просячи Святого Духа, ми просимо всього. Саме про це надто часто забуваємо, адже зі своєю самовпевненістю та зі знанням ситуації гадаємо, що здатні розв’язати проблему. Проте дуже мало проблем розв’язуються на землі!

Якщо піти далі, згадаймо перше одкровення Боже, коли Він з’явився в палаючому кущі – одкровення Його любові у словах, звернених до Мойсея: «Я бачив страждання народу Могоі йду визволити його» (Вих. 3:7–8). Справжній погляд серця – це погляд любові. Цього Святий Дух і хоче навчити нас. Він хоче навчити нас Божого милосердя. Саме воно допоможе нам вийти за межі власного «я», але не для того, щоб нав’язувати людям думку про те добро, яке Бог хоче зробити для них, бо це лише інший спосіб домінувати, а вийти сформованими, переміненими, перетвореними Божим милосердям. Якщо в мені перебуває Святий Дух, то це Він має бачити в мені, любити в мені, а не тільки я.

І ще одне: на всіх рівнях погляду, про які ми говорили, є одна умова, і часто ми про неї забуваємо: потреба бачити самих себе. Як ми бачимо себе? Доки не бачимо себе поглядом Ісуса, людським поглядом нашого Бога, то і не знаємо себе, що не думали б, що не казали б іншим, навіть, коли відрубуємо: «Ви мене не розумієте!». Пізнаємо ми себе у погляді Ісуса на нас і в нашому погляді на Нього. Погляд Ісуса спасає нас, і при Його погляді ми можемо промовити: «Помилуй мене, грішного». А навчитися цього можна в молитві, у безмовній любові. Коли споглядаємо Його ікону, коли слухаємо Його Слово, бо саме Слово очищує серце, тоді очищується наш погляд, а для очищеного погляду нема перешкод! Господь сказав до Мойсея і до Свого народу слова, які сповнилися силою Святого Духа: «Я дав вам» – бо досі ви їх не мали – «серця, щоб розуміти, очей, щоб бачити, і вух, щоб чути» (Втор. 29:3), «і зрозуміти любов Христову, яка перевищує розуміння» (Еф. 3:19).

Автор: Жан Корбон

Усе по темі: 22 неділя після П’ятидесятниці