Сьогоднішнє євангельське читання складається з двох дуже цікавих історій, але ще цікавіше, як ці історії переплітаються одна з другою. Отже, якийсь Іаїр, у якого улюблена 12-річна дочка важко хворіє. Він не знає, хто такий Христос, він чув про якогось пророка, що прославився величезною кількістю чудес і зцілень, і йде до нього з надією, що, можливо, він зможе допомогти.
Коли, здавалося б, усе складається найсприятливішим чином, коли цей пророк погоджується піти до нього додому і надати допомогу, раптом з’являється несподівана перешкода: разом з людським натовпом, що супроводжує Христа, якась жінка торкається до Його одягу, і в неї припиняється давня хвороба, Христос раптом зупиняє увесь натовп і починає розбиратися, що ж сталося.
Ми легко можемо уявити, що в цей момент відчувало серце Іаїра. Здавалося б, не можна зволікати ні на мить. Чим швидше прийде цей пророк до його дочки, тим більше шансів, що вона видужає. І тут уся процесія зупиняється. Саме в цей самий момент, коли душа Іаїра, і без того сум’ятна, збентежена, розхвилювалася, приходить страшна звістка: «Твоя дочка померла. Не утрудняй більше Учителя. Їй вже ніхто не допоможе».
І тут відбувається найголовніше. Звичайно, Іаїру легко було б зневіритися в цій ситуації і погодитися з тим, чого від нього чекало оточення. Так, якщо дочка померла, їй ніхто вже не допоможе. Але Спаситель звертається до нього з короткими словами: «Не бійся, тільки віруй».
Головний герой сьогоднішнього оповідання – саме Іаїр, начальник синагоги. Саме він зміг пронести свою слабку віру до воріт свого будинку. І навіть, коли побачив свою мертву дочку, він не зневірився, він дозволив Спасителю увійти зі Своїми найближчими учнями, вигнати усіх з кімнати, де лежала померла дівиця, і після цього його віра була винагороджена – він побачив свою дочку живою і повністю зціленою.
Сьогоднішнє євангельське читання спонукає нас не боятися, коли наша віра піддається випробуванню. Немає такої людини, якій не доводилося б переживати ті чи інші хвилі легкодухості, маловір’я і навіть відчаю.
Коли до нас підступає подібна хвиля, що намагається нашу віру витіснити кудись на периферію, ми повинні згадувати Іаїра, людину, яка, здавалося б, втратила все найцінніше, найдорогоцінніше у своєму житті, чим для нього була улюблена дочка, але в той же самий момент набув не лише її живою і здоровою, але і набагато цінніший скарб – він набув віри.
Віра неможлива там, де немає ризику, чим вище ризик, тим більше небезпека поразки, але тим вище нагорода того, хто, незважаючи на цей ризик, свою віру збереже до кінця. У чому, нехай допоможе нам Господь!
Автор: протоієрей Павло Великанов
Усе по темі: 24 неділя після П’ятидесятниці