Цей допис для кожного з нас є ще одним закликом Доброї новини: “Не біймося! Не опускаймо рук! Не розчаровуймося! Довірмо усе Ісусові! Молімося і тримаймося разом! Усе, що не можливе у людей – можливе в Бога!” Померле дванадцятирічне дівча та жінка, яка дванадцять років хвора на кровотечу… Два випадки, які в людському розумінні не мали жодних шансів, – не були такими для Ісуса…
Два переплетені чуда, – зцілення кровоточивої жінки після дванадцятирічної недуги та воскресіння дванадцятилітньої дочки начальника синагоги, – представляють наступний рівень розвитку теми про надзвичайну силу Ісуса. Попередньо Лука вже засвідчив про владу Ісуса над природою (втихомирення бурі на морі: Лк. 8:22–25) та демонами (зцілення Гергесинського біснуватого: Лк. 8:26–39). Тепер ми бачимо демонстрацію влади над хворобами та смертю (Лк. 8:40–56). У двох історіях з чотирьох, Ісус названий Наставником (επιστατα/epistata Лк. 8:24;45); у трьох Він виявляє Свою силу через слово-наказ (Лк. 8:24;29;54). Таким чином у двох частинах 8 розділу Лука розвиває дві дуже близькі теми: слухання і виконування слова Ісуса (притча про сіяча 8:1–21) та сили, яка виявляється через Його слово (8:22–56).
Обидві історії в Лк. 8:40–56 мають ще кілька спільних характеристик: крім згадки про 12 років, євангеліст означує обох як дочок (θυγατηρ/thygater; 8:42;48) та підкреслює, що обох торкається спасіння (σωζω/sozo; 8:48;50).
В історії про зцілення гергесинського біснуватого, та в обох історіях в Лк. 8:40–56, Ісус не дотримується старозавітного закону ритуальної чистоти: біснуватий, який жив серед гробів та свиней, жінка хвора на кровотечу, мертва дочка Іаїра, – всі вони, відповідно до законів представлених в книзі Левіт, а пізніше й в довжелезних трактатах Мішни, вважалися не чистими, й тому кожен хто торкався таких людей теж ставав нечистим. Однак Ісус показує, що ці вимоги у Старому Завіті мали тільки перехідне виховне значення, завданням котрих було навчити здеградовану через гріхопадіння людину, що Бог є Святий, і щоб наближатися до Нього людина повинна переходити певне приготування. Тепер же ж, сам Бог наблизився до людини в немислимий спосіб… Він є Той, хто завжди приносить зцілення, цілісність та дарує життя усім Своїм дочкам і синам, яких ще перед створенням світу полюбив відвічною Любов’ю, та наперед призначив спадкоємцями Свого Царства (пор. Єр. 31:3; Еф. 1:3–14). Лука хоче показати, що Бог в Ісусі з Назарету прийшов до всіх – язичників та юдеїв, багатих та бідних, а головно до відкинутих і тих, для яких за людськими мірками вже немає надії.
Лука запрошує, щоб через читання Євангелія ми відкрили для себе інший образ Бога. Цей Бог, за словами Павла, – який також відкрив для себе цей невимовний факт по дорозі до Дамаску (пор. Дії 9:1–30), – насправді може більше ніж ми просимо і розуміємо (пор. Еф. 3:20). Інколи нам здається, що наші терпіння тривають вічно (число 12 поміж іншими значеннями означало також і повноту). Але Бог є справедливий. Ця справедливість насамперед виявляється у Його відповідальності за Своє творіння та вірності Союзові з людством, який Він після гріхопадіння в раю (пор. Бут. 3:15) на світанку історії уклав з Ноєм (пор. Бут. 9:8–17), а пізніше з Авраамом (пор. Бут. 12:1–3; Бут. 15; Бут. 17) та Мойсеєм (Вих. 19 – Чис. 10:10). Ця вірність і відповідальність звершується у смерті та Воскресінні Його Єдинородного Сина, через, які нам дарується спасіння, причасним котрого стає кожний через хрещення в ім’я Отця і Сина і Св. Духа.
Щоб зрозуміти в чому полягає цей великий Божий план, Лука запрошує кожну людину відкритися на Слово Євангелія, в якому поміж іншими великими знаками, які вчинив Ісус (пор. Ін. 20:30–31), – є розповідь про виснажену хворобою жінку та померлу дочку одиначку, яким Господь, – як Своїм єдиним і найріднішим, – дарує нове життя, яке мені й тобі відкриває нову надію. Лука засвідчує, що ти і я є такими ж цінними для Нього…
Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)
Усе по темі: 24 неділя після П’ятидесятниці