Уроки праведного старця

Стрітення Господнє – це подія зустрічі люблячої душі з Богом. Глибокою духовною радістю, що виношена і вистраждана не роками навіть, а століттями пронизана ця подія. Чудовий старець приймає на руки Богонемовляти і сповіщає благу звістку про порятунок світу: “Бо бачили очі мої спасіння Твоє” (Лк. 2:30).

Згідно із законом на сороковий день Пресвята Богородиця приносить немовляти Ісуса в Храм і тут зустрічає праведного старця Симеона. У сердечній тиші зберігає Пресвята Владичиця велику таємницю Боговтілення, але радість, яка незрозуміла ще більшості людей, вже відома старцеві, і “від повноти серця” говорять його вуста. Він говорить про спасіння людства від гріхів, про відновлення втраченого богосинівства, у той час, коли Ісус ще безсловесним Немовлям покоїться на руках Праведника.

Дивна глибина і ясність прозріння! Через багато років люди почують слова, що виходять з вуст Божих, будуть свідками найбільших і небачених досі чудес, але в глухоті і в сліпоті своїй багато хто з них так і не побачить, не зрозуміє, не прийме свого Спасителя.

* * *

Приблизно за 300 років до різдва Христового єгипетський цар Птоломей побажав перекласти Священне Писання з єврейської мови на грецьку. За переказами праведний Симеон був одним з сімдесяти двох тлумачів, кому була довірена ця висока місія. Старцеві випало перекладати відоме пророцтво пророка Ісаї, де говориться, про те, що “Діва в утробі прийме і народить Сина” (Іс. 7:14). І от мудрому тлумачу показалося, що в текст вкралась помилка, і замість слова “Діва”, треба написати “Жінка”. Це він і зібрався зробити, але тут з’явився ангел, зупинив руку Симеона і передрік, що той не помре, поки не побачить здійснення пророцтва про народження Бога від Діви.

І от настала довгождана мить, коли прийнявши на руки Божественного немовляти, праведний Старець вигукнув: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм“.

Дивне те, що Симеон Богоприїмець узнав Спасителя в безмовному Немовляті! Ми скажемо: Духом Святим прозрів Старець велику таємницю Боговтілення. Так, але що заважало так само Духом прозріти Істину іншим людям? Скільки їх – перехожих, випадкових, мудрих і простаків, допитливих та глумливих… скільки їх зустрічали Господа на своєму шляху. І що? “Осанна, осанна!” А через тиждень: “Розіпни!” Адже це теж зустріч… але тільки інша, страшна.

Праведний Старець усім своїм життям готувався до зустрічі з Богом, чекав цієї зустрічі, і з кожним днем очікування його перетворювалося на невгамовну спрагу. От, спробуйте, відніміть у людини воду: про що вона думатиме через декілька днів? І тоді їй буде не до грошей, до речей, до приятелів, до розваг. З великої, незрозумілої іншим і, можливо, не помітної спраги народилася ця велика зустріч. І нам без цієї спраги ніяк не можна, неможливо врятуватися. Бо Спаситель являється тим, хто розуміє згубність свого положення і жадає порятунку!

Серце праведного Симеона було дуже тонко і точно налаштоване на пізнання Істини. Ніякі думки людські, пов’язані з пристрастями, його не цікавили. Це був по справжньому Боголюбивий чоловік і саме за цю чистоту і полум’яність віри Господь привів Симеона в такий стан духовної тверезості, що він просто не міг помилитися. Вдумайтеся тільки – скільки немовлят побачив Праведний старець за своє життя, скількох він тримав на руках і жодного разу нікого він не осмілився назвати Спасителем.

Дитина, яка втратила матір, не може бути заспокоєна ніким і нічим. Вона плакатиме все голосніше, поки не відшукається та єдина, кого вона шукає і чекає. От такий же тісний зв’язок існував між Святим старцем і Богом. І причиною цього зв’язку було не що інше, як щира і безкорислива любов Симеона. Він любив Бога заради Нього Самого. Не чекав жодних вигод, нехай навіть духовних. Жодних! Просто любив Бога і все! Більше за своє життя! І за це Господь дав йому так ясно пізнати Себе, як це тільки можливо для людини. І це урок Праведного старця.

Ну й ще один урок полягає в тому винятковому терпінні, яке показав Праведний старець, перш ніж збулося пророцтво.

Ви подумайте тільки – триста років він чекав виконання обіцянки! Та кожен з нас і за тридцять років вже сто разів зневірився б, розхникався б, опустив руки. Чому? Та тому, що ми нетерплячі. Усе нам подавай тут і зараз! А терпіння немає лише через те, що немає справжньої віри. Не просто віри в Бога, а життя, діяльного виконання свого сподівання. От апостол Павло пише: “Віра є здійснення очікуваного” (Євр. 11:1). Помітьте, не очікування тільки, а здійснення! Тобто треба не сидіти, склавши руки і чекати, коли збудеться те, у що ми віримо, а самим будувати з Божою допомогою своє вічне життя. Дорости нам ще треба до зустрічі з Господом, дохворіти, доплакати, довіддавати своє, кровне… дорозп’яться з усіма своїми Я.

Старець святий дочекався, і зустріч відбулася! “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром” (Лк. 2:29). Тут “відпускаєш” має зворотне значення, тобто: “Розрішаєш мене від земних уз, від грубої тілесності, допускаєш мене до себе, даєш насолодитися всією повнотою спілкування і єдності з Тобою!” Яка любов, яка прихильність, яка спрага!.. і за триста років вона анітрохи не вичерпалася, а навпаки – досягла своєї вершини, коли вже дійсно було не під силу терпіти. І от у цю саму мить з’явився Господь.

Життя для Симеона було як темниця і не тому, що він триста років прожив і втомився, а тому, що знав, що таке справжня Свобода! А знав тому, що шукав її всім серцем і всією душею і всім своїм розумінням. Свобода в Господові! А ми що про свободу знаємо? Дивлячись на приклад Симеонів – нічого.

Стрітення – це не просто зустріч душі з Богом. Це зустріч душі, яка стомилася, скучила, яка нічого більше не хоче знати окрім Господа свого… душі, яка абсолютно забула себе і весь світ у своїй любові і прагненні на власні очі побачити Бога, зустрітися з Ним, з’єднатися так тісно, як це тільки можливо для людини! Праведний Симеон – це живий зразок боголюбивої душі, і таким повинен стати кожен з нас. Тільки так і ніяк інакше!

Автор: священик Дмитро Шишкін

Усе по темі: Стрітення Господнє