Стрітення Господнє: наодинці з Богом

Симеон та Ісус, Шішкін Андрій

Ми всі добре пам’ятаємо євангельський сюжет (Лк. 2:22-38) про те, як Марія з Йосифом приносять немовляти Христа на сороковий день у Храм “як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господеві” (Лк. 2:23).

Згадаємо, що Храм був єдиним. Присвячення хлопчика-первістка Богові було особливою урочистою подією для сім’ї, але ніяк не для Храму і його служителів. Щодня “посвячували Господу” не одне і не два немовляти з усієї Іудеї. Звершення обряду було рутиною. Здавалося б, що особливого може статися під час такої стандартної процедури? Але от у Храм приноситься Богонемовляти, і звершуваний священиком “законний обряд”, який повинен був стати головною подією, відходить на другий план – Євангеліє згадує про нього лише побіжно. У центрі євангельського оповідання опиняються не батьки Ісуса, а дві інших людини: Симеон “муж праведний та благочестивий“, який “був… приведений Духом у храм“, і Анна-пророчиця “вдова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи день і ніч“.

Храм – це місце зустрічі, стрітення людини з Богом.

Зазвичай людина приходить у храм, щоб зустрітися з Невидимим і незбагненним Богом, Який там перебуває. Так само і немовлят приносили, щоб через храмовий обряд крихітна людська істота з’явилася перед Всевишнім. А коли в Храм приноситься Богонемовляти, усе відбувається як би навпаки.

Храм усе так само залишається місцем зустрічі людини з Богом, але цього разу Бог приноситься, як немовля, і зустрічається там з людиною, точніше з двома людьми, які все своє довге життя перебувають у Храмі. Але на цьому дивна зміна ролей людини і Бога не закінчується.

Коли Симеон приймає на руки маленького Христа, відбувається щось складне і дивне. Тут стикаються, зустрічаються дві реальності. Видимим чином навчений роками старець бере на руки малюка, але духовними очима праведник прозріває незбагненного Бога. І вже сам Симеон як би виявляється безпорадним немовлям у руках Бога і звертається до Нього з молитвою.

З Євангелія видно, що зустріч Симеона і Анни з Христом була головною подією того дня. Що ж особливого в цих людях? У Слові на Стрітення святителя Кирила Єрусалимського є слова: “Нехай радіє Адам, який через Симеона говорить до Христа: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, нині розрішаєш мене від вічних уз: нині розрішаєш мене від тління: нині розрішаєш мене від смерті: нині розрішаєш мене від печалі, Сине мій і Боже”.

Тобто в особі старця Симеона з Христом зустрічається Адам, а значить увесь чоловічий рід людський. У жінці, яка стоїть поряд з ним, Анні, з’являється Єва, а через неї і весь жіночий рід. У той же час з Євангелія ми знаємо, що і Симеон, і Анна були людьми благочестивими і мали дар пророцтва. Головним в їх довгому праведному житті було натхненне очікування Христа. Тим самим вони являють собою всіх праведників і пророків Ізраїльських, які сподівалися приходу Месії: Симеон усіх прабатьків від Авраама, а Анна всіх праматерів від Сарри. Такий втілений Бог зустрічається одночасно і з усією Старозавітною Церквою в її завершенні, і з усім новозавітним людством у його духовному дитинстві. Саме в цьому полягає вселенська суть події Стрітення Господнього.

У центрі, у самому осередді цього дійсно космічного Стрітення старець Симеон говорить свої пам’ятні слова.

Симеонова пісня, Арент де Гелдер

Нині відпускаєш раба Твого, Владико – “Зараз, у цей самий момент, коли я тримаю Тебе, невідомим чином того, Хто Став Немовлям, Владико, Господи, Ти відпускаєш мене, раба Твого”, – так говорить Симеон якому “було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього” (Лк. 2:26).

Старець знає, що прийшов його час померти, але він зовсім не засмучується, оскільки саме заради цього моменту він і жив. Він як подорожній, який здійснив довгий і важкий шлях по пустелі і досяг нарешті зеленого оазису з цілющим джерелом, про яке він так давно мріяв. Йому не потрібно більше ні про що піклуватися. Його подорож завершена.

За словом Твоїм, з миром – “Як Ти і обіцяв, я йду з миром”. Про яку обіцянку йде мова? Пророк Ісая, розповідаючи про майбутні месіанські часи писав: “Отже, ви вийдете з веселощами і будете випроваджені з миром; гори і пагорби будуть співати перед вами пісню, і всі дерева у полі рукоплескати вам” (Іс. 55:12). Симеон радісно відчуває в собі Божественний мир. Він ясно бачить, що пророцтво виконалося, і наступила месіанська епоха.

Бо бачили очі мої спасіння Твоє – “Оскільки я, не уві сні, не у видінні, а на власні очі, побачив Спасіння Твоє”. Про яке Спасіння йде мова? Цікаво, що в Євангелії слова про очікування Спасіння як би обрамляють Пісню старця Симеона. Перед нею про самого Симеона говориться, що він “чекав утіхи Ізраїлевої” (Лк. 2:25).

Будучи пророком, Симеон провидів, яку страшну ціну доведеться заплатити за Спасіння Ізраїлю Немовляті, Якого він тримає, і Його Матері. Не випадково, звертаючись до Марії, він вимовляє наступні слова: “І Тобі Самій душу пройме меч“. О. Георгій Чістяков у книзі “Над рядками Нового Завіту” пише: “Маленьке слово – союз “і”, але від нього багато що залежить; воно тут майже зайве, краще було б без нього… Але це “і Тобі” означає, що… Він буде пробитий списом на Хресті… і Їй, яка стоїть біля Хреста, цей спис пройме душу. От що тут за цим союзом “і””. Симеон вже знає про Хрест, але він також знає і те що “печаль… за радість буде” (Ін. 16:20), він провидить Воскресіння.

Яке Ти приготував перед лицем усіх народів – “Те Спасіння, яке Ти влаштував перед лицем усіх народів”.

Що означає “перед лицем” і хто ці “усі народи”? Фраза “перед лицем” – древнє формулювання, яке означає “знаходитися безпосередньо, відкрито”, бути “присутнім особисто” і тому подібне.

Щонайближче воно до нашого сучасного виразу “лицем до лиця”; з тією лише різницею, що коли ми говоримо “лицем до лиця”, передбачається рівноправ’я сторін. У формі ж “перед лицем” увага прямує тільки на одну із сторін. Наприклад, у реченні: “Не величайся перед лицем царя, і на місці великих не ставай” (Притчі 25:6) не важливо, хто ти такий, – важливо, що сам цар ушанував тебе своєю присутністю. Цей вираз дуже часто використовується в Старому Завіті в поєднанні з вказівкою на Бога (наприклад, “перед лицем Божим”, “перед лицем Господнім”) і майже не використовується в Новому Завіті. У Старому Завіті постійно підкреслюється, що Бог – живий, безпосередній учасник життя народу Ізраїлю.

У Новому Завіті цього виразу майже немає, оскільки після того, як “І Слово стало плоттю, і вселилося між нами” (Ін. 1:14), пропала нужда в нагадуванні про Його безпосередню живу участь у нашому житті. Це стало саме собою зрозумілим. А от словосполучення “перед лицем усіх народів” дуже цікаве. Навіть у Старому Завіті слова “перед лицем” з вказівкою на народ або людей зустрічається лічені рази. Найяскравіший з них: “І сказав Мойсей народу: не бійтеся; Бог до вас прийшов, щоб випробувати вас і щоб страх Його був перед лицем вашим, щоб ви не грішили” (Вих. 20:20). Це було сказано відразу після проголошення Богом десяти заповідей. Якщо ми звернемося до інших місць Старого Завіту (Ісус Навин 9:24; 10:12; 23:3; 2Пар. 20:7; 28:3), то побачимо, що там йдеться про одну і ту ж подію: Господь віддав Землю Обітовану Ізраїлю і вигнав з неї всіх ворогів, тобто виконав Свою обітницю Аврааму і його нащадкам. Таким чином, завжди йдеться про Завіт з народом і про виконання обітниці при свідоцтві народу. Повернемося тепер до слів старця Симеона і подивимося, хто ті “усі народи”, які закликаються у свідки в даному випадку? Забіжимо трішки вперед і побачимо, що в двох наступних фразах Симеон говорить про язичницькі народи і народ Ізраїльський. Язичниками вважалися в Ізраїлі всі інші народи без виключення. Тому, коли говориться про сукупність усіх народів і народу Ізраїльського – це означає просто “усе людство”. Більше немає розподілу, “…немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос” (Кол. 3:11). На свідчення Нового Завіту і виконання найголовнішої обітниці Божої про Спасіння покликані всі люди всього світу!

Світло на просвітлення язичників – “Спасіння як Світло, яке стало одкровенням і позбавленням для язичницьких народів”. Це те саме Світло, про яке говорить пророк Ісая: “Народ, що ходить у пітьмі, побачить світло велике; на тих, що живуть у країні тіні смертної, світло засяє” (Іс. 9:2). В одному з наступних розділів своєї книги пророк говорить вже конкретніше: “І Господь явить Себе в Єгипті; і єгиптяни у той день пізнають Господа і принесуть жертви і дари, і дадуть обітниці Господу, і виконають” (Іс. 19:21). Єгипет тут прообраз усіх язичницьких народів.

І славу народу Твого Ізраїля – “Спасіння як Слава, через яку буде прославлений народ Твій, Ізраїль”. І знову ми знаходимо в пророка Ісаї пояснення цим словам: “І буде у той день: до кореня Ієссеєвого, який стане, як знамено для народів, навернуться язичники, – і спокій його буде слава ” (Іс. 11:10). Ієссей – батько Давида, прабатька Христа. Це означає, що пророк говорить про те, що через навернення язичників до Христа для Ізраїлю настане спокій і слава. Слава і спокій, про які ангели співали при народженні Христовому: “Слава у вишніх Богу і на землі мир” (Лк. 2:14).

Автори: Юрій та Олена Підопригори

Усе по темі: Стрітення Господнє