В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Свято в людському суспільстві виникло як явище релігійне, як виконання заповіді Божої, яка наказувала через рівні проміжки життя зупинятися, озиратися на пройдений шлях, щоб подумати про цей шлях, щоб серед метушні руху не забути головного: куди і навіщо ми йдемо. “Пам’ятай день суботній, щоб святити його; шість днів працюй і виконуй у них усякі справи твої, а день сьомий – субота Господу, Богу твоєму: не роби в цей день ніякої справи ні ти, ні син твій, ні дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні худоба твоя, ні прибулець, який в оселях твоїх; бо за шість днів створив Господь небо і землю, море й усе, що в них, а на день сьомий спочив; тому благословив Господь день суботній і освятив його” (Вих. 20:8-11). Людині не можна було забувати, що вона не лише тварина, що живе за законами тваринного світу, тобто їсть, п’є і розмножується. Ні, людина – передусім істота духовна, Бог призначив її для Життя Вічного. Тому серед метушні, турбот і піклувань матеріального світу людина, якщо вона дійсно дитя Боже, має зупинитися і згадати про свого Творця.
День сьомий – “субота Господу, Богу твоєму” (слово “субота” походить від єврейського слова “шабат” – спокій). Здається, усе ясно: у церковне свято нічим окрім молитви займатися не можна. Можна тільки молитися, вдаватися до благочестивих роздумів і відвідувати богослужіння. І все б було просто і зрозуміло, якби п’ять разів у Євангелії не розповідалося про те, як наш Господь і Спаситель саме в день спокою, у суботу, здійснював дії, які ревнителів Мойсеєвого закону, – фарисеїв дратували. У читача Нового Завіту може навіть скластися думка, що Господь нібито навмисно зціляв і творив інші добрі справи саме в день спокою, нібито навмисно робив їх на очах фарисеїв. Але ж не на зло ж фарисеям Він це робив! Бог і зло – поняття несумісні. Тоді для чого ж? Чому так явно і навіть демонстративно порушується, здавалося б, ясна заповідь Божа: “День сьомий – день спокою”?
Бог не відмінив Закону після Втілення Сина Божого. Господь Ісус Христос виконав Закон. Він так і сказав Своїм учням: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати” (Мф. 5:17). Виконати – значить, зробити повним, досконалим. І ми бачимо, як Христос Спаситель виконує Закон Божої любові до людини. Бачимо, як у суботу зціляється розслаблений біля Овечої купальні, як у синагозі при великому збігу народу в суботу видужує сухорукий, як у суботу стає зрячим сліпонароджений, як у суботу ж у домі начальника фарисейського, у самому, можна сказати, лігві формальних ревнителів закону, позбавляється від тяжкої хвороби хворий на водянку. І от сьогодні ми згадуємо зцілення жінки, зігнутої впродовж вісімнадцяти років.
Закон був даний Богом для людини, а не людина була створена для того, щоб було кому виконувати закон. Закон не може бути причиною загибелі людини. Закон не може бути причиною збитку людині. Господь прямо і ясно каже Своїм учням, а значить, і всім нам: “Субота для людини, а не людина для суботи” (Мк. 2:27). Тому, виконуючи заповідь Спасителя, кожен з християн має знати, що він не звільняється в дні свят церковних від виконання добрих справ, від служіння своїм ближнім, від роботи Господові.
Здавалося б, і кості фарисеїв давно зітліли, звідки б взятися тому, що Ісус Христос називав “закваскою фарисейською”, тобто лицемірству серед християн? Проте не помирає цей злісний дух навіть у Церкві Христовій, бо ніяк він не помре в нашій душі. Судорожно тримаємося ми за формальне виконання якихось зовнішніх правил, забуваючи, подібно до фарисеїв, “найважливіше в законі: суд, милість і віру” (Мф. 23:23). Якби це було не так, хіба посміла б наша парафіянка, наша сестра в Христі, докорити іншій нашій парафіянці за те, що та мила підлоги в храмі в неділю, у день причастя? Зазначу, що прибирають наш храм наші ж сестри абсолютно безкорисливо, не отримуючи за це жодної матеріальної винагороди.
Господь повелів нам “святити” день сьомий, освячувати його молитвою, роздумами про Бога, добрими справами, а не вдаватися цього дня до безглуздого неробства. Не дай нам Бог уподібнитися фарисеям, які “залишивши заповідь Божу“, дотримувались “передання людського” (Мк. 7:8), не дай нам Бог забути строге попередження нашого Спасителя: “Субота для людини, а не людина для суботи”! Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: 27 неділя після П’ятидесятниці