Для кожної людини, яка стоїть у храмі на Божественній Літургії є важливо не лише брати участь у спільнотній молитві, а й брати участь у слуханні Слова Божого. Кожен, хто слухає, чує голос священика, який читає Євангеліє, але вслухається в слова, сказані Христом. Хто вслухається в Боже Слово, завжди віднайде щось для себе особисто. І часом собі в цьому дуже болісно признатись, але все, з чим до нас звертається Господь, має на меті нас постійно міняти, преображувати в дітей Божих та позбуватися баласту гріха та байдужості, що придавлює та черствить наше серце.

Готуючись до проповіді на 27 неділю по Зісланні Святого Духа добачив для себе важливу річ: Господь вчить нас вибирати не те, що добре для Нього, а те, що врятує нас. В історії про скорчену жінку, яка хворіла на недугу хребта 18 років, Ісус ставить на терези закон і любов, обов’язок слухатися і обов’язок любити. Яке поняття має більшу вагу в очах Господніх?

Багато Своїх чудес, зцілень та оздоровлень Христос робив у присутності великої кількості людей. Чинячи їх, Ісус постійно зіштовхував людину з різними викликами.

Пригадаймо собі кілька таких чудес, щоб це для себе зрозуміти. Оздоровлення кровоточивої жінки і запитання Христа: «Хто доторкнувся до Мене?» було викликом для жінки – признатися чи промовчати. Оздоровлення дочки жінки хананейки і мнима байдужість Христа у словах: «Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого» (Мф. 15:24), – були викликом та випробуванням віри не лише самої жінки, а й апостолів. Воскресіння Лазаря було викликом самій смерті, викликом, що був повторений через Воскресіння Христове. Проте найчастіше, роблячи Свої чуда, Христос зіштовхував людину і закон, робив виклик байдужості людини та приписам, що робили людину в’язнем сумління, сумління зіпсутого. Так і в цьому випадку оздоровлення скорченої жінки, яка хворіла 18 років, Ісус робить не просто уздоровлення, не просто дає виклик припису дотримуватися суботнього спочинку, а дає яскраве свідчення. Це свідчення полягає в пригадуванні євреям великої вартості людини. Він повертає кожного до первісного сенсу закону Божого, як союзу любові. Недаремно пророки саме в цьому ключі надавали свої нагадування, порівнюючи вибраний народ із зрадливою жінкою, що відкинула любов люблячого чоловіка. Ісус Христос прийшов, щоб нагадати людині про іншу людину, яка має вартість в очах Божих настільки велику, що Бог особисто «навідується до народу Свого». Дотримування суботи, «шабату» євреями стало чи не найвищим проявом любові до свого Творця. Але це нагадує відносини в родині, коли жінка каже, що вона любить чоловіка і його у всьому слухає, але не любить його дітей. Така любов є нонсенсом, бо жінка бачить свого чоловіка лише як чоловіка, а не добачає його, як батька. Саме тому дії та наука Христова не були запереченням закону, а лише пригадуванням його первісного призначення, вчити любити Бога і ближнього, як самого себе.

Законовчителі не добачали сказаного „милосердя хочу, а не жертви”, а чули лише „Слухай Ізраїлю”. Закон легше виконати до йоти, ніж навчитися любити, бо любов міняє, а закон ні. Закон можна трактувати, а правдиву любов ні. Закон можна цитувати, а любов лише дарувати та відчувати. Ненавидячи когось, можна залишитися виконавцем закону. А люблячи, можна опинитися в якості порушника закону. Недаремно Спаситель приводить на доказ Своєї правоти ті приписи закону, які охоче виконують євреї, дбаючи за свою власність, тобто худобу. Натомість не сповнюють чогось важливішого із закону, що каже любити ближнього, як самого себе. Їх стосувалися слова Христові, сказані Ним в іншому місці та при інших обставинах: «Відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте!» (Мф. 23:24).

У своєму щоденному житті ми також часто зустрічаємося із вибором: робити, що каже закон, чи сповнити закон любові. Перед подібним вибором стояли праведники народів світу, яку рятували євреїв і порушували закон нацистської Німеччини. Перед подібним вибором стоять сьогодні лікарі, що відмовляються робити аборт, незважаючи, що законодавство нашої країни зобов’язує цього лікаря «іти назустріч прагненню пацієнтки». Перед подібним вибором стоїть кожен із нас, коли може подати в суд на свого кривдника, вимагаючи відшкодування, але вибираємо шлях прощення і любові. Такий вибір робити надзвичайно складно, часом цього не розуміють наші друзі, а для наших кривдників це буде проявом нашої слабкості. Проте в очах Божих це буде доказом того, що ми «слухаємо Слово Боже і зберігаємо Його».

Вартість людини в очах Божих не піддається нашому розумінню, але за неї Він помер. Знаємо, що Христос свідомо йшов на смерть, був „самогубцем”, чим порушив закон. Але разом з тим, Він був і чоловіколюбцем, бо показав, що закон без любові – лише набір словосполучень, що легко перетворює людину у свого раба, забираючи від неї такий поважний титул «дитини Божої». Тому сьогоднішній євангельський уривок вчить нас робити правильний вибір на користь людини, а не звичаїв; любові, а не закон; віри, а не страху. Амінь.

Автор: о. Олег Кобель

Усе по темі: 27 неділя після П’ятидесятниці