В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Чи так вже порожні і неґрунтовні причини званих, що спонукали їх відмовитися від запрошення на вечерю? Адже в того, хто купив землю, могла бути нужда скоріше почати на ній якісь роботи, щоб не упустити, наприклад, час посіву або поливу; той, хто купив волів, міг квапитися випробувати їх у роботі, щоб у разі їх непридатності мати ще можливість повернути їх скотареві-хазяїну. Ще більше вибачною, можна навіть сказати – «законною», видається причина третього, який не прийшов, адже сам старозавітний Закон звільняв молодожона не лише від виконання громадських обов’язків, але і від участі у війні, кажучи, що «нічого не слід покладати на нього; нехай він залишається вільний у домі своєму впродовж одного року і звеселяє дружину свою, яку взяв» (Втор. 24:5).
Так що ж поганого в полях, волах або весіллях? Чому Бог, збираючи званих на бенкет, гнівається на тих, що не прийшли з таких, здавалося б, поважних причин?
Часто тлумачі цієї притчі кажуть, що вона – про фарисеїв, адже Христос розповідає її на обіді в домі «одного з начальників фарисейських» (Лк. 14:1). При цьому улаштовувач вечері в притчі символізує Бога-Отця, посланий Ним раб, за змістом промови – Син Божий Ісус Христос, звані – богообраний народ взагалі і фарисеї зокрема. І коли званий Богом народ не йде на бенкет, закликаються нові гості. Закликаються вони два рази: спочатку з вулиць і провулків збираються «убогі, каліки, сліпі і криві», тобто, за думкою тлумачів, митарі і грішники, а потім, з доріг і з-під загород – люди, які ще нижче стоять, тобто язичники.
І так комфортно думати, що сказана ця притча в застереження далеким і байдужим нам фарисеям, а не нам. Але Євангеліє – Блага звістка всім людям, Бог кличе на Свою вечерю і нас теж, ми теж в числі званих, покликаних. І оскільки «Бог є Любов» (1Ін. 4:8), то – покликаних до любові до Бога і ближнього.
Але от настає літо, на городі приходить час посіву чи поливу і пустіють храми. От купуємо ми сучасних волів – автомобіль – і вже нестерпний нам водій іншої машини, що не поступився нам дорогою, і, як не без гіркої іронії помітив один уважний християнин, «сів за кермо – перестав бути християнином». От Бог дає нам сім’ю і ми або не можемо зберегти в ній мир, або вдаємося до протилежної крайності і затуляємося нею від Бога. Проте в тому ж розділі Євангелія Спаситель каже: «Коли хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учеником… Так і кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником» (Лк. 14:26-33).
Іншими словами, навіть найдобріше в житті, якщо ставиться на місце Бога, добрим бути перестає. Можливо, тому Бог по Своїй милості до пропащого і свавільного творіння, до нас з вами, люблячи, ламає наші в лапках «досягнення», що затуляють від нас Небо. В українському перекладі сказано: «Піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій» (Лк. 14:23). У грецькому тексті стоїть слово (αναγκασον), що означає «застав, змусь». Господь іноді забирає в нас те, що занадто вже нас сковує.
Так що ж – не потрібно піклуватися про сім’ю і харчування? Потрібно, звичайно, але важливо не забувати, що людина створена не для них, а для вічності. Вічності з Богом, а через Нього і, можливо тільки через Нього, – з ближнім, із сім’єю, зі всім світом. «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33). А Царство, шлюбний бенкет, вечеря Господня вже запропоновані нам, ми вже покликані. «Ідіть, бо все вже готове» (Лк. 14:17). Амінь.
Автор: священик Гліб Козлов
Усе по темі: 28 неділя після П’ятидесятниці