“Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас” (Мф. 11:28). Так кликав до себе під час Свого земного життя Божественний Учитель, Господь наш Ісус Христос. Він кликав до себе струджених і обтяжених, Він звав до себе нещасних і знедолених, Він звав до себе всіх страждальників землі. Його Божественний голос проникав у людські душі, приголомшував уми і тягнув до Нього серця людей.
Вони відгукувалися на цей голос, йшли до Христа, несли до Нього своє горе, нещастя, скорботу, страждання і хвороби. Любов, яка сяяла на пречистому обличчі Христа, горіла в Його очах, любов, яка виходила при всякому диханні Його, ця Божественна любов зігрівала всіх, хто приходив до Нього, проникала в серце, вносила спокій до душі.
І, забуваючи про все, ці люди набували миру і спокою. “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим” (Мф. 11:28,29).
Так кличе і нас з вами, дорогі браття і сестри, Христос, обіцяючи дати спокій душам нашим. Спокій душі – яке це щастя для людини. Що може бути в житті нашому дорожче за цей спокій?! Можна мати повний життєвий достаток, можна мати всі блага світу цього, можна вважати себе щасливим у сімейному і громадському житті, але якщо на душі не буде спокою, то, на жаль, щастя наше буде далеко не досконалим.
Чи можна назвати істинним щастям те, що тимчасове і скороминуще? Сьогодні ми в славі і пошані, а завтра можемо бути в презирстві і ганьбі. Сьогодні кричимо “осанна”, а завтра – “розіпни”, сьогодні ми в силі і здоров’ї, завтра – в немочі і хворобах, сьогодні ми живемо, а завтра пелена смерті може затягнути наші очі, і труна стане нашим останнім надбанням тут, на землі.
Таке примарне, таке суєтне те, що в світському розумінні прийнято називати щастям. Не до такого щастя кличе нас Христос. “Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?” (Діян. 9:4) – звернувся Христос колись до гонителя Свого Савла. “Господи, що повелиш мені робити?” (Діян. 9:6) – було питання з боку Савла.
І, прийшовши до Христа, цей жорстокий гонитель Христа став великим апостолом Павлом. І його висока душа в Христі набула спокою. Шукаючи цього спокою для душі, і ми, вже змучені і втомлені на життєвому шляху, підемо до Христа.
Він зігріє нас Своєю любов’ю. Він утішить нас. Він простить усі провини наші перед Ним, Він забуде всі образи, які так часто ми наносимо Йому, Він поверне нам Своє благовоління, і в лоні нескінченної любові ми знайдемо спокій душам нашим. Амінь.
Автор: архімандрит Серафим (Тяпочкін)
Усе по темі: Стрітення Господнє