Земне життя Господа Ісуса Христа

Для народження месії Бог обрав чисту діву Марію, з роду царя Давидового. Архангел Гавриїл, з’явившись, сповістив Діві Марії про те, що Вона обрана Богом стати Матір’ю Його Сина. Коли Діва Марія упокорено погодилася, Дух Святий зійшов на Неї, і Вона зачала Сина Божого. Подальше народження сталося в невеликому юдейському містечку Вифлеєм, в якому раніше народився цар Давид, предок Христовий.

Життя, чудеса і бесіди Господа Ісуса Христа описані в чотирьох книгах, іменованих Євангеліями. Перші три Євангеліста: Матфей, Марк і Лука, описують події Його життя, що відбувалися, головним чином, у Галилеї – у північній частині Святої Землі. Євангеліст Іоанн доповнює їх оповідання, описуючи події і бесіди Христові, що відбувалися переважно в Єрусалимі.

До тридцятирічного віку Ісус Христос жив разом зі Своєю Матір’ю, Дівою Марією та прийомним батьком Йосифом, у Назареті – невеликому селищі, що було розташоване в Галилеї. Коли Йому виповнилося 12 років, Він разом із батьками відправився в Єрусалим на свято Пасхи і пробув у Храмі три дні, бесідуючи з книжниками. Про інші подробиці життя Спасителя в Назареті нічого не відомо, окрім того, що Він допомагав Йосифу теслярувати. Як людина, Ісус Христос ріс і розвивався природним чином, як усі люди.

На тридцятому році життя Ісус Христос прийняв від пророка Іоанна хрещення покаяння в річці Йордан. Перш ніж почати Своє громадське служіння, Він відправився в пустелю і постив сорок днів і ночей, де був потім спокушений сатаною.

Громадське служіння Ісус почав у Галилеї обранням дванадцяти апостолів. Дивне перетворення води у вино, здійснене Ісусом Христом на веселі в Кані Галилейській, зміцнило віру Його учнів. Після цього, пробувши деякий час у Капернаумі, Він відправився в Єрусалим на свято Пасхи. Тут Він уперше збудив проти Себе ворожнечу старійшин юдейських і, особливо, фарисеїв, тим, що вигнав торгуючих з храму. Після Пасхи Ісус Христос скликав Своїх апостолів, дав їм необхідне повчання і послав їх проповідувати наближення Царства Божого. Сам Він теж подорожував Святою Землею, проповідуючи, збираючи учнів і поширюючи вчення про Царство Боже.

Ісус Христос явив Свою Божественну сутність безліччю чудес і пророцтв. Бездушна природа безумовно корилася Йому. Так, наприклад, за Його словом буря зупинилася; Він ходив по воді, як по суші; помноживши п’ять хлібів і декілька риб, Він нагодував багатотисячний натовп; одного дня Він перетворив воду на вино. Він воскрешав мертвих, виганяв бісів і зцілив безліч хворих. При цьому, Ісус Христос усіляко уникав людської слави. Для Своєї потреби Ісус Христос ніколи не удавався до Своєї всемогутньої сили. Усі Його чудеса пройняті глибоким співчуттям до людей. Найбільшим дивом Спасителя було Його власне воскресіння з мертвих. Цим воскресінням Він переміг владу смерті над людьми і поклав початок нашому воскресінню з мертвих, яке станеться при кінці світу.

Євангелісти записали багато пророцтв Христових. Деякі з них виконалися вже за життя Апостолів та їх наступників. Серед них: пророцтва про зречення Петра і зраду Іуди, про розп’яття і воскресіння Христа, про зішесття Святого Духа на Апостолів, про чудеса, які здійснюватимуть апостоли, про гоніння за віру, про руйнування Єрусалиму та ін.

Деякі пророцтва Христові, що відносяться до останніх часів, починають виконуватися, наприклад: про поширення Євангелія по всьому світу, про розбещення людей і про охолодження віри, про жахливі війни, землетруси і т.д. Нарешті, деяким пророцтвам, як, наприклад, про загальне воскресіння мертвих, про Друге Христове пришестя, про кінець світу і про Страшний суд – належить ще виконатися.

Своєю владою над природою і Своїм передбаченням майбутнього Господь Ісус Христос засвідчив істинність Свого вчення і те, що Він дійсно є Єдинородний Син Божий.

Громадське служіння Господа нашого Ісуса Христа тривало більше трьох років. Первосвященики, книжники і фарисеї не прийняли Його вчення і, заздрячи Його чудесам і успіху, шукали випадку убити Його. Нарешті такий випадок знайшовся. Після воскресіння Спасителем Лазаря, який помер і перебував 4 дні в гробі, за шість днів до Пасхи, Ісус Христос, оточений народом, урочисто, як син Давидів і цар Ізраїлю, увійшов до Єрусалиму. Народ віддавав Йому царські почесті. Ісус Христос прямо відправився в Храм, але, побачивши, що первосвященики дім молитви перетворили на “вертеп розбійників”, вигнав звідти всіх тих, хто в ньому продавав і купував. Це викликало гнів фарисеїв і первосвящеників, і вони зібравшись, постановили Його погубити. Між тим Ісус Христос цілими днями учив народ у Храмі. У середу один з Його дванадцяти учнів, Іуда Іскаріот, запропонував членам Синедріону (на ті часи – найвища юдейська релігійна та політична інстанція, Верховна Рада, та одночасно Вищий суд) таємно зрадити свого Учителя за тридцять срібних монет. Первосвященики з радістю погодилися.

У четвер Ісус Христос, бажаючи справити Пасху разом зі Своїми учнями, відправився з Вифанії (селище, що знаходилося неподалік від Єрусалиму) в Єрусалим, де Його учні Петро і Іоанн приготували для Нього велику кімнату.

Прийшовши сюди увечері, Ісус Христос показав Своїм учням найбільший приклад упокорювання, омивши їх ноги, що у євреїв звичайно робили слуги. Потім Він справив старозавітну Пасху. Після вечері Він встановив новозавітну Пасху – таїнство Євхаристії чи Причастя. Узявши хліб, Він благословив його, розломив і, подаючи учням, сказав: “Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє“,

потім, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: “Пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мф. 26: 26-28).

Після цього Ісус Христос востаннє розмовляв зі Своїми учнями про Царство Боже. Потім Він відправився в заміський Гефсиманський сад і, у супроводі трьох учнів – Петра, Якова та Іоанна, пішов углиб саду і, впавши на землю, молився Своєму Отцю до кривавого поту про те, щоб минула Його чаша страждань, що чекала на Нього.

У цей час у сад увірвався натовп озброєних слуг первосвященика на чолі з Іудою. Іуда цілуванням видав свого Учителя. Поки первосвященик Каяфа скликав членів Синедріону, воїни відвели Ісуса в палац Анни (Анана); звідси Його повели до Каяфи, де вже пізно вночі відбувся суд над Ним. Хоча було викликано безліч лжесвідків, але ніхто не міг вказати на такий злочин, за який Ісуса Христа можна було б засудити до страти. Проте, судді змогли добитися смертного вироку лише після того, як Ісус Христос визнав Себе Сином Божим і Месією. За це Христа формально звинуватили в богохульстві, за що згідно із законом слідувала страта.

У п’ятницю вранці первосвященик відправився разом із членами Синедріону до римського прокуратора, Понтія Пілата, для затвердження вироку. Але Пілат спочатку не погодився це зробити, бо не бачив в Ісусові провини гідної смерті. Тоді юдеї стали погрожувати Пілатові доносом на нього в Рим, і Пілат затвердив смертний вирок. Христос був відданий римським воїнам.

Близько 12 години дня, разом із двома розбійниками, Ісус був відведений на Голгофу – невеликий пагорб із західного боку Єрусалимської стіни – і там був розіп’ятий на хресті. Упокорено прийняв Він цю страту. Стояв полудень. Раптом сонце померкнуло, і пітьма на цілі три години поширилася по землі. Після цього Ісус Христос голосно звернувся до Отця: “Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?” (Мф. 27:46) Потім, бачачи, що все виконалося за старозавітними пророцтвами, Він вигукнув: “Звершилось! Отче, у Твої руки віддаю дух Мій!” (Ін. 19:30, Лк. 23:46) і, схиливши Свою голову, віддав дух.

Сталися страшні знамення:  “Земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом” (Мф. 27:51-53). Бачачи це, навіть язичник – римський сотник – вигукнув: “Воістину Він був Син Божий” (Мф. 27:54). У смерті Ісуса Христа ніхто не сумнівався. Два члени Синедріону Йосиф і Никодим, таємні учні Ісуса Христа, отримали дозвіл у Пілата зняти тіло Його з хреста і погребли в гробі Йосифа біля Голгофи, у саду. Члени Синедріону потурбувалися про те, щоб тіло Ісуса Христа не було вкрадене Його учнями, запечатали вхід і поставили варту. Усе робилося поспішно, оскільки свято Пасхи починалося ввечері цього дня.

У неділю (ймовірно, 8 квітня), на третій день після Своєї хресної смерті, Ісус Христос воскрес із мертвих і покинув гроба. Після цього Ангел, який зійшов з неба, відвалив камінь від дверей гробу. Першими свідками цієї події були воїни, які стерегли гроб Христовий. Хоча воїни не бачили воскреслого з мертвих Ісуса Христа, але вони були очевидцями того факту, що, коли Ангел відвалив камінь, гроб вже був порожній. Злякавшись Ангела, воїни втекли. Марія Магдалина та інші жінки-мироносиці, які відправилися до гробу Ісуса Христа ще до світанку, щоб помазати тіло свого Господа і Учителя, знайшли гроб порожнім і удостоїлися побачити Самого Воскреслого і чути від Нього вітання: “Радуйтеся!” Окрім Марії Магдалини, Ісус Христос явився багатьом Своїм учням у різний час.

Протягом сорока днів Ісус Христос кілька разів розмовляв зі Своїми учнями, даючи їм останні повчання.

У сороковий день Ісус Христос, на виду всіх Своїх учнів, вознісся на небо з Елеонської гори. Як ми віримо, Ісус Христос сидить праворуч Бога Отця, тобто має з Ним одну владу. Повторно Він прийде на землю перед кінцем світу, щоб судити живих і мертвих, після чого почнеться Його славне і вічне Царство, в якому праведники сяятимуть, як сонце.