Тема, якій присвячено сьогоднішнє євангельське читання, – це тема вдячності.

Отже, Христос здійснює диво зцілення десяти страждальників, які мучилися довгий час свого життя невиліковною хворобою – проказою. Але тільки один єдиний, до того ж іноплемінник, повертається до Христа, щоб виразити Йому свою вдячність.

Здавалося б, ситуація парадоксальна, звідки така черствість, така невдячність у серцях інших дев’яти? Христос з іронією помічає, як же так, а дев’ять куди поділися? Щоб спробувати знайти відповідь на це питання нам необхідно заглянути передусім всередину самих себе. Чи так часто ми дякуємо Богові за те, що маємо?

Я не сумніваюся, що ці дев’ять прокажених не прийшли подякувати Христу за здійснене зцілення з однієї простої причини: вони були упевнені в тому, що вже хто, а вони настраждалися, намучилися і цілком були гідні того, щоб над ними сталося це диво. Тільки той самий іноплемінник, який був далекий від думки про своє благочестя, про свою правильну віру, нутром відчув, що цього зцілення цілком могло б і не бути.

Вдячність – це найважливіша якість християнина. Якість, яка сама по собі не з’являється. Цю якість ми повинні плекати у своєму серці постійно. Неспроста найголовніше таїнство Православної Церкви називається таїнством подяки, таїнством Євхаристії. Богові не потрібні наші слова подяки, але Він заповідав нам звершувати спогади про Нього, коли ми служимо божественну літургію. І це те саме головне велике спасибі, яке людина може сказати Богові.

Упокорювання християнина проявляється зовсім не в тому, що він вважає себе найгіршим, а в тому, що він дякує Богові за все, що має, прекрасно розуміючи, що цілком міг би цього не мати.

Допоможи ж нам, Господи, бути вдячним Тобі не лише за Твої великі благодіяння, що були в нашому житті, але і за кожен благословенний день буття. Амінь.

Автор: протоієрей Павло Великанов

Усе по темі: 29 неділя після П’ятидесятниці