Сьогодні хочу написати кілька слів про три маленькі речення, які мене по-особливому торкають: «Один же з них, побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу; і це був самарянин» (Лк. 17:15,16).

«Побачивши, що зцілився». Господь обдаровує кожну людину. Найбільшим незбагненним даром є таїнство життя. Кожен у своєму житті на додаток отримує незчисленну кількість дарів і кожного Бог щодня по особливому торкається. Проблема полягає в тому, що часто ми не усвідомлюємо ні грандіозності дару життя, ні Божої присутності у цьому житті, ні Його постійної діяльності. Багато речей нам видаються самозрозумілими, належними та звичайними. Вимучений хворобою та відкиненням людей прокажений побачив дію Бога в Ісусі у своєму житті…

«Повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу». Поява Ісуса в житті прокаженого та дія Божого Слова назавжди перевернула його життя. До тепер він кричав тільки тоді, коли наближалися люди, щоб попередити їх про те, що поруч він – хворий на небезпечну хворобу, тож усі мали триматись на безпечній відстані. До моменту зустрічі з Ісусом, його крик був криком відчаю сповненого болем. Тепер це є радісний крик прослави Бога, вияв поклоніння і подяки.

Центром християнського життя є Євхаристія – подяка Отцеві через Ісуса у Святому Дусі «за всіх і за все». В ширшому сенсі Євхаристія не повинна закінчуватися відпустом на Літургії. Подяка Богові у Христі, з Христом та через Христа повинна виробити в нас Євхаристійну поставу за «всіх і за все» – за людей яких любимо чи не любимо, за приємне радісне і бажане та за сумне, прикре і не бажане. Через кожну особу і кожну подію Господь нас чогось навчає і по-особливому промовляє навіть тоді, коли це здається найменш ймовірним чи зрозумілим. Пишучи до спільноти в Солуні, яка прийняла Боже слово та свідчила Христа серед численних утисків (пор. 1Сол 1:6,7) апостол Павло просить: «За все дякуйте!» (1Сол 5:18).

«Це був самарянин». Для ізраїльтянина – самарянин означає чужий, той хто не правильно думає та вірить. В очах Ісуса це чоловік, який терпить, вміє бачити, славити Бога та дякувати…

Наскільки ми здатні дивитися на світ через призму Євангелії, щоб кожного дня наново вчитися бачити, прославляти та дякувати?

Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)

Усе по темі: 29 неділя після П’ятидесятниці