Уривок Лк. 18:18-30 складається з двох головних частин: розмови (обміну думками) Ісуса з молодим управителем (18:18-23) та коментаря до цієї розмови (18:24-30).
Ретельний аналіз уривку показує його дуже чітку контрастність. Бути учнем Ісуса, вручити своє життя Богові, – це не просто гарні слова, але щось дуже серйозне. Багатий правитель думав, що посвятив своє життя Богові та що міг заробити Божу прихильність на основі добрих учинків. Він був певен, що дотримувався Божих заповідей. Ісус пропонує йому виклик, який показує реальний стан його серця. Цей спланований виклик показує, що Бог насправді не був на першому місці у його серці – продати все, роздати виручені гроші бідним – є понад його сили. Навіть не зважаючи на обіцянку нагороди з неба, правитель воліє мати земні багатства, що й спонукає Ісуса до міркувань, які відштовхуються від вибору правителя. На думку Ісуса, багаті мають труднощі з входженням в Царство Боже, оскільки їм дуже важко полишити фальшиву безпеку, яка вибудовується в їхньому серці через володіння певним багатством.
Це зауваження Ісуса в свою чергу шокує апостолів, які вважають, що багатство є знаком Божого благословення. Таким чином виникає питання: хто ж тоді може спастися? В результаті Ісус наголошує, що людина не може спасти сама себе, але Бог має силу зробити те, що по-людськи вже не є можливе. Тоді Петро зауважує, що апостоли залишили все, щоб слідувати Його закликові, й Ісус у відповідь запевняє, що ті, які поставили Бога на перше місце, не втратять своєї нагороди. Учні зробили те, чого не зміг зробити управитель.
Урок цього євангельського читання вказує на фундаментальний принцип, який формує поведінку учня Ісуса: бути учнем – означає ставити Бога на перше місце, – саме це приносить благословення. Це включає в себе також визнання в дитячій довірі потреби покладатися на Бога. Вічне життя є результатом саме такої довіри. Ніхто не може покладатися на багатства, або свої праведні діла. Кожен радше є запрошений визнати Бога та відповісти довірою на Його заклик. Багатий правитель цього робити не буде, а учні вже зробили. Дві лінії поведінки в цьому євангельському уривку зображують два типи людей. Звідси сам уривок запрошує читача (слухача) подумати над своїм власним вибором. Чи ми в щоденному житті покладаємося на себе і своє майно (також знайомства і т. д.), чи ми довіряємо Богові?
Уривок Євангелія цієї неділі підкреслює унікальну Божу доброту до тих, які відповідають на Його запрошення. Чисто по-людськи дуже багато речей виглядає неможливими. Ісус це знає. Проте Він запевняє, що в Бога всі ці речі стають можливими.
Дехто з екзегетів називає цю євангельську розповідь «історією розпізнання» – поки багатий управитель розмовляє з Ісусом, він щось дізнається про себе. Наскільки Ти і я щодня маємо відвагу відверто говорити з Ісусом читаючи Євангеліє, ставити Йому запитання та почувши Його відповіді, відповідати на Його запрошення?
Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)
Усе по темі: 30 неділя після П’ятидесятниці