Посткатастрофічний світ

У ці дні прийдешнього посту, коли ми згадуємо Адамове вигнання, Церква радить нам плакати. Ця порада виглядає незвичайною, більше того – протилежним усьому, до чого ми звикли. Світ навколо нас вимагає променистого оптимізму. Продовжуй посміхатися! Купи собі спеціальну палку для фотокамери і знімай себе, усміхненого, у різних інтер’єрах! За цими посмішками може ховатися глибокий відчай, біль і розгубленість – але світ більше цікавиться зовнішнім.

Церква радить плакати – бо плач веде до радості. Тільки усвідомивши, що ми знаходимося у великій біді, ми можемо набути надії.

Є цілий жанр книг, фільмів і комп’ютерних ігор, який називають «постапокаліптичним», хоча вірніше було б називати «посткатастрофічним». Попередня цивілізація знищена – найчастіше ядерною війною, хоча тут можливі варіанти: глобальна епідемія, космічне зіткнення, – і люди якось виживають у своїх підземних притулках, якось пристосовуються до тих умов, в яких вони опинилися.

Але іноді вони натикаються на якісь свідчення докатастрофічного світу, коли люди жили під блакитним небом і грали на зеленій траві.

У багатьох культурах люди здогадувалися про те, що світ, в якому ми живемо, – посткатастрофічний. Усе мало бути не так; цей світ ворожнечі і виснажливої праці, болі і смерті став таким у результаті якогось древнього лиха, чогось, що зруйнувало правильний устрій всесвіту.

Язичницькі поети античності говорили про «золоте століття», що минуло, – втрачену епоху миру і гармонії людини зі своїми ближніми і з природою.

Те, про що люди смутно здогадувалися, біблійне Одкровення робить ясним: ми дійсно живемо у світі після катастрофи, в ситуації великого лиха, яке глибоко пошкодило світ і нас самих. Ця катастрофа називається гріхопадінням – і в ці дні посту, що настає, ми особливо оплакуємо її.

Третій розділ книги Буття містить вражаюче просту і глибоку розповідь про те, як перші люди не послухалися Бога і втратили рай. Іноді люди, які не учитуються в цю розповідь, задаються питанням: «А нас за що? Адам з Євою згрішили, а ми в чому винні?»

Але нам достатньо вглядітися в біблійне оповідання, щоб зрозуміти: воно і про нас теж. Це ми слухаємо змія, а не Бога; це ми їмо заборонені плоди; це ми, згрішивши, шукаємо, на кого покласти відповідальність: «Жінка, яку Ти мені дав», «змій спокусив». І вигнання – це теж про нас. Ми живемо тут не вдома, а у вигнанні – це не наш далекий предок, а ми самі знову і знову ввергаємо себе в катастрофу гріха. Ми перебуваємо в стані страшної втрати – настільки страшної, що навіть не наважуємося її усвідомити.

Усі біди і прикрощі цього світу зводяться до одного: гріхом ми втратили рай. Ми покликані усвідомити і плакати про це нещастя, що породжує всі нещастя, – щоб набути надії.

Тим, хто оплакує своє падіння, Церква сповіщає благу звістку: ми можемо повернутися, якщо серйозно захочемо. Христос помер за наші гріхи і воскрес з мертвих, закликаючи кожного до спасіння. Великий піст – це час, коли ми оплакуємо наше падіння і набуваємо надії.

Автор: Сергій Худієв