Про подвиг чеснот

Великий Піст – це час, коли ми упорядковуємо своє життя; коли ми вчимося бути порядними людьми. Слово «порядний» у нашій мові придбало негативно-іронічний відтінок: «порядний» – це такий світський фарисей, людина, упевнена, що вже вона точно не така, як інші люди, людина, що демонструє зневажливу самоправедність, але дуже часто навіть без якоїсь віри в Бога.

Але саме поняття порядності потрібно б витягнути з-під завалу таких асоціацій, бо воно дуже важливе. У нас прийнято звисока дивитися на доброчесного обивателя, який вірить у Бога, піклується про сім’ю, ходить у Церкву, дає десятину на храм і ще якісь пожертвування на добродійність, сумлінно виконує свої обов’язки на роботі і має хорошу платіжну історію.

Справжня віра – це подвиги; це щось неймовірне, що ламає всі стандарти затишної світської доброчесності, це мучеництво, або – раз вже мучителі в наш час водяться в інших областях земної кулі – віддалення в пустелю і майже рукопашні сутички з бісами, за прикладом древніх подвижників. А порядний обиватель, який сумлінно просувається кар’єрними сходами і помірно жертвує добродійному фонду, де в нього хороші знайомі, – це не те, немає в цьому справжнього героїзму.

Це міркування вірне в одному відношенні і невірне в другому. Віра – це дійсно подвиг. Але подвиг – на відміну від мрії про подвиг – це важко і, як правило, не лоскоче самолюбність. Так юнак, що мріяв про військову славу і героїчний епос, виявившись на плацу, починає думати, що мріяв він зовсім не про це.

Бути дбайливим сім’янином, вірним парафіянином, чесним громадянином і добросовісним працівником важко. Важко бути добрим і терплячим, відповідальним і надійним. Важко помірно жертвувати – жертвувати взагалі важко. Це важка, нецікава і стомлива робота.

Від неї хочеться втекти – у світ мрії про великі духовні подвиги. От коли явиться Антихрист, тоді я себе покажу, тоді я буду герой і мученик. Та й взагалі, справжня віра – це подвиги, а не обивательські чесноти. Отже обивательських чеснот – вчасно відданих боргів, терпіння, навіть звичайної ввічливості – від мене не вимагайте. Справжня християнська любов – це вам не світська доброта. От, кажуть, один святий єретика на соборі вдарив… Що ж мені нарікати, що я нестриманий і грубий – адже я теж воїн Христовий! От як я в Інтернеті ополчаюся на ворогів Святого Православ’я!

Біда в тому, що всі ми раді забути очевидне. Хоча святість вища за чесноти, самопожертвування вище невеликих грошових переказів, християнська любов вища за звичайну доброту, усі ці якості – принаймні не нижче.

Перш ніж дертися на висоти, потрібно помітити одну річ: навіть за поблажливими світськими мірками ми здичавіли. Не потрібно доки здійматися в області захмарні, потрібно навчитися набагато простішим і базовим речам – терпінню, доброті, увазі до інших людей, добросовісному ставленню до своїх обов’язків. Знайти сили в чомусь собі відмовити, заощадити кілька гривень і пожертвувати їх. Так, негероїчно, важко і нудно, і робити це доведеться по одному кроку за раз, ставлячи собі реалістичні цілі і домагаючись їх здійснення. Це і є християнський подвиг, бо вийти хоч би на рівень доброчесного обивателя, який добре піклується про сім’ю і регулярно жертвує на добродійність, буде вже великим досягненням.

Автор: Сергій Худієв