Любити людей без Бога дуже важко. Постити без Бога теж неможливо і навіть шкідливо. Зрозуміти Бога без любові зовсім не можна. Читаємо в сьогоднішньому Євангелії: «Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися. Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне. Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо» (Мк. 10:32-35).

Як же так сталося, що апостоли не лише не зрозуміли Ісуса, але навіть і не чули Його?

Згадуючи Марію Єгипетську, Церква нагадує нам про те, що Бог сприймається не лише розумом. І навіть найменше розумом. Бог ірраціональний і сприймається ірраціонально. Те, що умовно називають «серцем» – кращий орган для досягнення Бога. А приклад Марії – приклад такого сердечного надраціонального спілкування з Богом.

Марія Єгипетська була, поза сумнівом, талановита серцем. Як інакше можна пояснити те, що будучи повністю поневолена блудним гріхом, вона змогла почути голос Божої Матері на вході в храм. Як вона змогла відчути на собі те, що Бог відштовхує її від дверей храму?

Хто з наших сучасників і праведників чує Божу Мати? Хто з наших сучасних  розпусників відчуває на собі руку Божу? Вона не лише почула голос Неба, вона ще і зрозуміла його.

Дивно. Йдуть апостоли-праведники і не розуміють Христа. Стоїть Марія перед дверима храму, і їй усе зрозуміло. Апостоли йдуть за Христом в Єрусалим і бояться. Марія біжить за Христом у пустелю і радіє. Апостоли розбіглися від хреста. Марія з натхненням сама себе «розіпнула» в пустелі.

Як могла грішниця виявитися попереду апостолів? Вони бачили і їли з Ісусом. Вона нічого про Нього не знала. Вони слухали Христа щодня і могли завжди доторкнутися до Нього і не вірили Йому, аж до воскресіння. Їй вистачило одного погляду на ікону, щоб повірити відразу і безумовно.

У чому причина? Згадаємо, кого більше за всіх любив Господь? Іоанна. Чому? Бо той більше за інших був сповнений любові. Звідси робимо висновок: Богу найдорожче любов.

Сьогодні читається ще одне Євангеліє, в якому розповідається про іншу блудницю, яка купила на всі свої гроші дорогоцінного мира, злила його на ноги Христові, омила їх сльозами і обтерла волоссям. І характерний діалог Христа з фарисеєм. Фарисей був абсолютно правий, докоривши Христа в тому, що люди закону не спілкуються з людьми гріха. Він був правий з погляду закону. А Христос був правий з погляду того, що височіє над законом – з погляду божественної любові.

Христос використав покаяння блудниці для того, щоб показати нову реальність стосунків Бога і людини, засновану не на договорі обміну послугами, не на законі, не на мінових стосунках, а на безкорисливій любові. Блудниця віддала Ісусу все що мала. Вона нічого не чекала натомість. Вона навіть не сміла стати перед Його обличчям і тільки плакала, стоячи в ногах людей, що лежать. Христос на ній показав новий зразок угодника Божого – грішника, що кається і повного любові до Бога. Так само Марія Єгипетська, щойно почув голос Божої Матері, відчула в собі відблиск благодаті Святого Духа, тут же віддала Богові все те краще, що мала – себе і свою любов.

В історії людства стався тектонічний розлом. Минув час закону. Прийшов час любові. І Церква, оглядаючи подвиг любові, показує нам зразок такої нової людини любові – Марію Єгипетську. Почула і послухала. Послухала і зробила. Зробила і прийняла вінець. Прийняла вінець і увійшла на небо.

Що відбувається з нами і нашим серцем, якщо ми не чуємо Бога, не розуміємо Його, не служимо Йому, не приймаємо від Нього свій вінець і не входимо з Ним у Царство Небесне?

Омертвіння холодного серця.

Прийти на Пасху з холодним серцем є страшна справа. На Світлий тиждень багато хто із запізненням усвідомлює, що не допостив, або взагалі тільки-тільки почав постити, як піст закінчився. Ще страшніше усвідомити на Пасху те, що ти, стоячи в церкві на пасхальній заутрені, залишаєшся чужим серед цієї пасхальної радості. Око радіє службі, а серце або спить або ледве тремтить, і сонливість жене геть з храму. Порожній піст звинувачує людину, в якої немає справ любові, і виявляє її серце чужим Богові.

У цей тиждень усім тим, хто не вміє любити, слід подумати про те, що без любові всі наші чесноти – порох. Без любові Богу не потрібен наш піст. Без любові ми самі не потрібні Богові. Та і Бог без любові, людині теж не потрібен. Життя без серця – це безперервний біль і втома. Без любові людина живий труп.

Тиждень Марії Єгипетської – передостанній тиждень посту. Почалися ці тижні з теорії, а закінчуються практикою. От, усі таємниці нам відкриті, і мовами ангельськими ми можемо молитися, а де любов? Де справи? І який плід цього посту ми покажемо Христу? Цей тиждень є іспит посту. В останній тиждень вже буде не до того. Там очікується повне занурення в драматургію останніх днів життя Христа і духовну співучасть у розп’ятті і воскресінні з Христом.

Але якщо в нас не включилося серце, як воно включилося в Марії Єгипетської, то яка там співучасть у розп’ятті і воскресінні? Наше слідування за Христом буде театральною виставою, а не реальним переживанням. Ми неодмінно розбіжимося, як ті учні, які йшли за Христом в Єрусалим, самі не знаючи для чого. І тоді останній тиждень посту принесе нам лише тяготу, втому, напади голоду, запаморочення і важку голову.

Але скажіть, як же можна жити без серця? Жити, не слухаючи його, жити, не розуміючи його, жити, не відчуваючи в ньому Бога? Навіщо тоді прийшов Христос, навіщо Він тоді воскрес і навіщо тоді зійшла на нас благодать Святого Духа? Без усього цього ми, у кращому разі, фарисеї. Це в кращому разі. Ні се ні те. Ні посту, ні Пасхи. Пасха без любові – обжерливість. Піст без любові – лицемірство. Навіщо ці безглузді подвиги і збитки?

Потрібно бути чесним із самим собою і з Богом. Якщо Бог є, означає слід жити так, немов Він є. Якщо Він є, і живеш так, немов Його немає, то ти живеш безглуздо і втрачаєш удвічі: і жертви, і види на вічне життя.

Залишився лише один тиждень звичайної течії посту. Це так мало. Це так багато. Він присвячений усім працівникам «одинадцятої години»

Хто встиг прийти лише об одинадцятій годині, – хай і той не страшиться за своє зволікання.

Бо щедрий Володар приймає і останнього, як першого; заспокоює того, хто прийшов об одинадцятій годині так само, як і працював з першої години; і останнього милує, і про першого печеться; і тому дає, і цьому дарував; і справи приймає, і намір вітає.

Марія Єгипетська прийшла як працівник одинадцятої години. І її упокоїв Господь. І її помилував. І її обдарував. І її прийняв. Тільки за те, що вона Його полюбила чесно і всією душею. Адже вона пішла в пустелю не заради тяготи і мук. Вона пішла в пустелю по любові, бо там, в її тиші, вона могла бути з Богом у нерозлучному спілкуванні і насолоджуватися близькістю Божою без метушні і неуважності

– Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що. А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї. (Лк. 10:41,42)

Ці слова Ісус сказав іншій Марії, але вони, проникнувши крізь віки, досягли вух Марії Єгипетської і зробили її найщасливішою людиною на Землі, серце якої наповнилося найвищою божественною любов’ю. Ці слова досягли і наших вух, як їх досягли і слова житія Марії Єгипетської. От, ми всі почули, усе нам стало зрозуміле. Залишилося найважче і майже не здійсниме – зв’язати думки, любов і дію так, як це зробила Марія Єгипетська.

З розповіді Марії Єгипетської про саму себе і про те, як вона розмовляла(!) з Богородицею:

Обіцяю Тобі з того часу вже не оскверняти себе більше жодною плотською скверною, але щойно побачу Дерево Хреста Сина Твого, відречуся від світу і негайно піду туди, куди Ти як Поручителька наставиш мене.

І коли я так помолилася, відчула раптом, що молитва моя почута. У розчуленні віри, сподіваючись на Милосердну Богородицю, я знову приєдналася до тих, хто входив у храм, і ніхто не відтіснив мене і не заборонив мені увійти. Я йшла в страху і трепеті, поки не дійшла до дверей і сподобилася бачити Животворчий Хрест Господній.

Так пізнала я таємниці Божі і що Бог готовий прийняти тих, хто кається. Лягла я на землю, помолилася, поцілувала святині і вийшла з храму, поспішаючи знову з’явитися перед моєю Поручителькою, де дана була мною обіцянка. Схиливши коліна перед іконою, так молилася я перед нею:

«О Благолюбива Владичице наша Богородиця! Тобі не була гидкою молитва моя негідна. Слава Богу, Який приймає Тобою покаяння грішних. Настав мені час виконати обіцянку, в якій Ти була Поручителькою. Нині, Владичице, направ мене на шлях покаяння».

І от, не кінчивши ще своєї молитви, чую голос, що як би говорить здалека: «Якщо перейдеш за Йордан, то набудеш блаженного спокою».

Марія почула, і зробила в цілковитій згоді з тим, як почула:

«Я негайно увірувала, що цей голос був заради мене, і, плачучи, вигукнула до Богородиці: «Владичице, не залиш мене, грішницю скверну, але допоможи мені», – і негайно вийшла з церковного притвору і пішла геть. Одна людина дала мені три мідні монети. На них я купила собі три хліби і в продавця узнала шлях на Йордан.

На заході я дійшла до церкви святого Іоанна Хрестителя біля Йордану. Вклонившись передусім у церкві, я негайно спустилася до Йордану і омила його святою водою обличчя і руки. Потім я причастилася в храмі святого Іоанна Предтечі, з’їла половину від одного зі своїх хлібів, запила його святою Йорданською водою і проспала ту ніч на землі біля храму. На ж ранок, знайшовши недалеко невеликий човен, я переправилася в ньому через річку на інший берег і знову палко молилася Наставниці моїй, щоб Вона направила мене, як Їй Самій буде угодне. Відразу ж після того я і прийшла в цю пустелю».

Наш Йордан завжди поруч з нами. Це межа між замкнутим світом самолюбності і світом відкритої любові. І за пустелею далеко ходити не потрібно. Ми живемо серед людей, як у пустелі, бо коли немає любові і кожен сам за себе – це і є пустеля серед людей, які самотні. Марія Єгипетська набула в пустелі блаженного спокою не тому, що там нікого не було, а тому, що пустеля була наповнена Богом. Молитимемося і ми Богові, щоб Він і нам відкрив блаженство в пустелі людей, через наповненість нашого серця Богом, яка походить від чистого серця, придбаного трудами і молитвою.

Скоро Пасха. Один тиждень до Страсного. Це так багато і це так мало, але достатньо для входу в Царство Небесне. Марія увійшла до нього лише за один день, маючи лише три хліби і любов. Хліб у нас є. Ми можемо купити дуже багато хліба. Невже ситість – насправді перешкода любові? Молитимемося, щоб Господь не залишив і нас без любові і дарував любові значно більше, ніж хліба. Без любові ми ніхто. Без любові життя – страх і мука. Без любові це взагалі не життя, а земна фаза смерті.

Підійшов останній діяльний тиждень Великого посту. Молитимемося Богові і преподобній Марії, щоб і нас торкнулася благодать Святого Духа, народила в нас любов, любов – дію, дія – плід, плід – Божу милість і спокій у Богу. Спокій серця в Богу – чисту радість Пасхи.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Долаючи шлях Великого посту