Остання зустріч

Вхід Господній в Єрусалим як перший крок до Голгофи

Вхід Господній в Єрусалим – це подія, описана всіма євангелістами. У неї є ще одна назва – Вербна неділя, бо цього дня в храмах прийнято звершувати освячення верби.

Євангелісти пишуть про те, що люди, які вітали Ісуса Христа на шляху в Єрусалим, тримали в руках пальмове віття – символ радості і урочистості. В Україні першою рослиною, що розквітає при настанні весни, є верба, тому виникла традиція використовувати вербу.

«Хто це такий?..»

Для чого Господь йде в Єрусалим і чому саме цей вхід в Єрусалим набув такого величезного значення? Адже Ісус Христос приходив в Єрусалим і до цього. Є декілька моментів, які допомагають зрозуміти усю важливість цієї події із земного життя Спасителя. Спочатку трохи євангельської історії. За п’ять днів до юдейського свята Пасхи (для ізраїльського народу свято Пасхи було святом позбавлення від єгипетського рабства) Господь підійшов до селищ Виффагія і Вифанія біля Елеонської гори (передмістя Єрусалиму) і доручив двом учням привести Йому молодого осляти, на якого ніхто ніколи не сідав. Учні виконують прохання, і Христос, сівши верхи, став спускатися з гори до Єрусалиму під вітальні вигуки учнів і народу. З усіх боків лунали вигуки: «Осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!» (Мф. 21:9). Остання фраза вигуку була цитатою з Псалму 117: «О Господи! Спаси, о Господи! Допоможи. Благословен, хто йде в ім’я Господнє. Благословляємо вас із дому Господнього» (Пс. 117:25,26).

Зазвичай цей Псалом, тобто гімн, урочистий гімн, виконувався по великих святах. Псалом 117 – це гімн хвали Господу, Заступнику і Помічнику Свого народу. Вважалося також, що слова цього Псалму були зверненням до обіцяного Богом Месії – Спасителя, якій мав позбавити народ Господній від ворогів. Євангелісти відмічають, що юдейські вчителі докоряли Христу за те, що Він не заперечує проти подібного вітання, що фактично означало, що люди бачать у Ньому Месію-Спасителя: «Чи чуєш, що вони говорять? Ісус відповів їм: так, невже ви ніколи не читали: з уст немовлят і дітей Ти створив хвалу?» (Мф. 21:16). Зауважимо, що вітали Господа Його учні, а також паломники, які йшли в Єрусалим на свято Пасхи. Саме вони вітають Ісуса Христа як Месію. Єрусалимські жителі зустріли Вершника на осляті зовсім по іншому: «І коли увійшов Він у Єрусалим, все місто заворушилось і заговорило: Хто це такий?» (Мф. 21:10). Жителі столиці не побачили в Ісусі Христі Того, про Кого говорили пророки.

Коли смерть відступає

Воскресіння Лазаря, Карл Генріх Блох

Останнє диво, здійснене Господом, було диво воскресіння Лазаря з мертвих. Про це свідчить євангеліст Іоанн: «Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих. Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо» (Ін. 12:17-18).

Лазар помер і був похований. Коли Христос приходить до сестер Лазаря – Марфи і Марії, померлий вже чотири дні перебуває в гробі. Ніхто і ніколи не повертав до життя чотириденного мерця. Багато хто радів такому явному явленню Божественної сили, інші злякалися: «Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить. Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом» (Ін. 11:47-48). Тому «з того дня змовились убити Його» (Ін. 11:53). Воскресіння Лазаря стало прообразом швидкого Воскресіння Христа. Саме про це можна почути в храмі під час святкового богослужіння.

Звістка про диво з Лазарем запалила в людях віру. Віру в те, що нарешті мають початися зміни. Той, перед Ким відступає сама смерть, повинен щось зробити, і це має змінити життя людей.

Вхід Царя

Господь входить в Єрусалим як Спаситель, передбачений пророками і з нетерпінням очікуваний усім ізраїльським народом. Христос входить в Єрусалим як Цар – нащадок Давидів. Але хіба так входять у свою столицю царі? Треба відмітити, що незадовго до цих подій до Єрусалиму вже увійшов цар. Вірніше, не цар, а представник римського імператора, що втілював його владу і силу. Цією людиною був прокуратор Понтій Пилат – римський намісник, що відповідав за чинення правосуддя і стежив за дотриманням порядку. Резиденція римського намісника знаходилася не в Єрусалимі, а в Кесарії, тому на час головних свят намісник приїжджав до Єрусалиму, щоб особисто спостерігати за всім, що відбувається, і в разі потреби вжити заходи для наведення ладу.

Юдеї ненавиділи римлян, тому при великому скупченні народу могло статися все що завгодно. Народне повстання могло спалахнути від будь-якої іскри і розгорітися найсильнішою пожежею. Як входив у столицю намісник імператора? Намісник – представник влади, і влади не просто окремо взятої людини. Пилат представляв силу, що управляла всім світом, підкорювала народи і вважала свого імператора земним богом. Згодом римська влада вимагатиме від християн того ж – вклонитися імператору як богу. Відмова ставала для християн смертним вироком.

Пилат входить у місто на коні, в оточенні солдатів, під римськими прапорами. Христос – на осляті, в оточенні учнів. Пилата вітають як земного володаря, непокора якому загрожувала смертю. Христа вітають як Спасителя, посланого Богом, віра в якого обіцяє позбавлення.

Спасіння Любов’ю

Що сталося потім? Потім «Осанна Синові Давидовому!» змінилася криком: «Розіпни, розіпни Його!..» Народ вибрав володаря земного: «Немає в нас царя, крім кесаря» (Ін. 19:15). Христос – це Цар. Але, звертаючись до Христа як до Царя, треба забути все те, що ми знаємо про земних царів і володарів. Христос царює не в палацах. Царство Христове – «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:21). Пилат кілька разів запитує Христа: «Ти Цар Юдейський?» (Ін. 18:33,37), але у відповідь чує: «Нині Царство Моє не звідси… Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину» (Ін. 18:36-37).

Царство Христове – в істині. Істина ж в тому, що «так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). Христос царює на Хресті. Простягаючи Свої руки на дереві Хреста, Він кличе всіх до Себе, розкриває Свої обійми, щоб прийняти кожного «струдженого і обтяженого», щоб заспокоїти його (див. Мф. 11:28). Христос «лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11:29). Господь рятує нас не силою зброї, не геніальними реформами громадського устрою чи економіки. Господь рятує силою Любові, що дійшла до Хреста.

Люди чекали царя, і Він прийшов, але прийшов зовсім іншим, не таким, в якого зручно вірити. Він прийшов, щоб покликати нас за Собою в те царство, де управляють не силою зброї, але упокоренням Бога, Який схилився перед невірством людини. Знаючи про невіру людей, Христос не творить нових знамень. Усі справи Месії, про які свідчили древні пророки, вже здійснилися. Залишилося лише одне – найголовніше. І Господь сходить не на трон, а на Хрест, щоб явити Свою царську гідність.

Вхід Господній в Єрусалим показує сенс справи Христової. Ісус Христос – не цар і не революціонер. Осля – не бойовий скакун, що мчиться назустріч ворожим полчищам. Осля – мирна тварина, що повільно, але вірно рухається назустріч смерті.

Автор: священик Василь Куценко