Кожне велике християнське, чи як ще кажуть, релігійне свято, виявляє релігійність певної особи – а саме важливість для її духовного (чи релігійного) життя дотримання певних ритуалів, що пов’язані з цим святом. Загалом у певних ритуалах, відправах, чи навіть благочестивих традиціях немає нічого поганого, за умови якщо вони не відвертають уваги від першооснови свята, тобто причини чи особи (точніше Особи), яка спричинила його виникнення.

Саме цікаво, що часто ритуали чи традиції були запроваджені, щоб зберегти в людській пам’яті першооснову конкретного свята, але так вже склалося, що для багатьох людей, якщо не для більшості, причина свята губиться саме за цими ритуалами та традиціями.

У чому ж причина? Що робити з цим? Може відкинути ці ритуали та традиції?

А ви впевнені, що це допоможе? Причина криється не в ритуалах, відправах чи традиціях. Причина схована в людському серці: «Те, що виходить з людини, оскверняє людину. Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства, злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, – все це зло зсередини виходить і оскверняє людину» (Мк. 7:20-23). Хоча в згаданому випадку, коли люди не можуть роздивитися першооснови свята, причина, зазвичай, більш банальна – байдужість та лінь.

Більшість людей, взагалі, такий стан речей цілком влаштовує: вони готові прийти святкового дня в храм, освятити щось там і з чистим, заспокоєним, а точніше приспатим, сумлінням повернутися до звично-звичайного ритму життя… і так до наступного свята, якщо, звісно, цю людину не спіткає якійсь негаразд, тим більше біда. В іншому випадку, такий ритм релігійного життя може тривати роками, а сама людина весь цей час перебуватиме в духовному безпам’ятстві.

Не допоможуть таким людям, принаймні більшості, проповіді та нагадування, що, наприклад, освячуючи у свято Преображення Господнього яблука (через що це свято для багатьох більш відоме як «Яблучний Спас») не треба забувати про подію, яка сталася того дня зі Спасителем та Його трьома найближчими учнями, коли Він «зійшов…  на гору помолитись» (Лк. 9:28).

– А ми тут до чого? Нам би яблука освятити! – так багато хто думає, а дехто й каже в голос цього дня.

При згадуванні подібного ставлення мимоволі пригадується євангельський багач, в якого «добре вродила нива» (Лк. 12:16) і який за добрим врожаєм нічого не бачив, зокрема благодіяння Господнє. У цього «нерозумного» багача, саме так названий він у Біблії, зір, слух, думки відібрав статок, а в наших багатьох сучасників подібну дії чинять звичайні яблука. Хай і освячені.

З подібним ставленням стикався Христос під час Свого земного служіння: «Коли хто поклянеться жертовником, то нічого, а якщо хто поклянеться даром, що на ньому, той винний. Безумні і сліпі! Що більше: дар чи жертовник, який освячує дар?» (Мф. 23:18,19). Що важливіше яблука, нехай і освячені, чи Бог, Який усе освячує?

– Звичайно, Бог! – почуємо від таких людей у відповідь, проте більшість з цих людей оберуть все-таки яблука… Адже яблука освячені.

«Один чоловік сказав Йому: Господи, невже мало таких, що спасаються? А Він сказав їм: намагайтеся увійти через вузькі ворота, бо, кажу вам, багато буде таких, які намагатимуться увійти, і не зможуть» (Лк. 13:23,24). Комусь завадять у цьому ті самі яблука, а також мед, хліб, свічки, вода і т.д. і т.п., що неодмінно треба освятити. З якою метою? Навряд чи ви почуєте від цих людей відповідь на це цілком доречне запитання.

Редакція сайту

Усе по темі: Преображення Господнє

Бути вірним

Ваш коментар: