«Не турбуйтеся…»

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

До Євангелія треба дорости. Як, втім, дорости треба до будь-якої книги. Навіть до «Колобка». Якщо духовний недоросток візьме в руки Книгу Вічного Життя, може статися так, що багато що з того, що там написане, викличе в нього нерозуміння, роздратування і навіть ненависть. От чому Господь попереджає нас сьогодні про світле око нашої душі: якщо душа одержима злістю, вона всіх навколо підозрює в тому ж самому гріху. А коли людина звикла задовольняти будь-який свій блудний помисел, важко їй повірити, що є на світі люди, які відчайдушно борються навіть з думкою про можливість падіння. Потрібна відома мужність, щоб відмовити собі в праві вважатися моральним еталоном усього людства, потрібен певний рівень покаяння, щоб себе визнати грішником, а брата свого – праведником. Це нелегко.

Так само важко і нам, хто живе від зарплати до зарплати, прикидають, як би викроїти зі свого скромного сімейного бюджету зайву тисячу на черевики, так само важко і нам, навіть якщо ми – християни, почути цей заклик Господа нашого: «Не турбуйтеся!» Та ми б і раді були! Тільки хто ж годуватиме, взуватиме і одягатиме нас самих і дітей наших? Хто тоді потурбується про повсякденні потреби тіла? Оскільки «всього цього язичники шукають», що ж нам, бідолашним, робити? Сісти, скласти руки і чекати, як те було в одного гоголівського героя, коли галушки самі почнуть нам у рот стрибати?

Проте якщо поглянути на ці слова Христові неупередженим або, інакше, «світлим» оком, про яке недаремно сказано, що воно є «світильником тіла», тоді і в душі нашій у відповідь на це читання виникне не роздратування і нерозуміння, а згода і навіть щось подібне до нежданої радості відкриття. Але, звичайно, для цього потрібна довіра Світлу, бажання бути у Світлі, шукання Світла. Бо «якщо світло, що в тобі, є темрявою», тоді і все навколо – темрява, тоді і самі євангельські слова, самий сенс їх – темний і незрозумілий. Тобто я хочу сказати, що для того, щоб розуміти Євангеліє, не обов’язково бути глибоко і всебічно освіченим, хоча це, звичайно, не гріх; для того, щоб розуміти цю Вічну Книгу, треба просто довіряти Церкві.

Нагорна проповідь, Гарольд Коппін

Саме тому таке важливе для Своїх послідовників і учнів життєве повчання Спаситель упереджає проханням про довіру. Він каже про «світле око», про довірливу душу. І коли саме такі очі читають слова євангельські: «Не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло – за одяг?» – тоді читач розуміє, що Бог зовсім не закликає його сидіти склавши руки. Він розуміє, що сподівання на Бога і довіра Йому не відміняють його людських зусиль із благоустрою світу, йому дорученого. Бо, як відомо від початку часів, «Господь Бог людину, яку створив, і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його.» (Бут. 2:15).

Так, птахи небесні «не сіють, не жнуть, не збирають у житниці», але вони зводять гнізда і невпинно збирають їжу. А той, хто хоч раз спостерігав, як ворони, що живуть в околицях нашого храму, воюють з кішками, захищаючи своїх пташенят, навряд чи залишиться в благодушній упевненості, що пташине життя – зразок безтурботності. Так, польові лілії «не трудяться і не прядуть», але, за премудрим задумом Божим, і вони недаремно займають місце на землі, даючи їжу не лише різноманітним тваринам, але пахощами своїми і чудовою красою своєю притягають безліч бджіл, що роблять мед, який, у свою чергу, незвичайно скрашує наші пісні трапези.

Так «все, що дише, нехай хвалить Господа» (Пс. 150:6), так будь-яке творіння виконує своє Богом поставлене завдання на землі. Важливо тільки, щоб при цьому творіння не забувало про свого Творця, щоб воно не перетворювала це загальне богослужіння, цю вселенську літургію в служіння самому собі. Оскільки з усього творіння лише людина і ангели можуть усвідомлювати своє буття стосовно буття Божого, то, переважно, попередження, що міститься в сьогоднішньому Євангелії, відноситься до людини. Адже ангели свій вибір вже зробили, і змінити його ніяк не можна. А от людина, що живе в часі, залишається до пори вільною у виборі, тому для неї існує небезпека забути про Творця і, засуєтившись у своїх зростаючих потребах, стати їх рабом і послушником: у того, знаєте, суп рідкий, а в того – перли дрібні. При цьому не варто помилятися, вважаючи, що піклування про суп благородніше або більш вибачне піклувань про перли: якщо в цих турботах людина забуває про вищий сенс свого існування, то і суп, і перли можуть бути однаково погибельними.

Не до неробства кличе нас Господь, а до творчої співпраці з Богом. Він просить нас бачити ліс за деревами, пам’ятати про наше вічне призначення: бути друзями Божими. Словами Свого апостола Він закликає нас: «Зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про плоть не обертайте на похоті» (Рим. 13:14). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 3 неділя після П’ятидесятниці