Про статеві стосунки

– Апостол Павло каже, що жінка “спасеться через народження дітей“. (1Тим. 2:15). Як це співвідноситься з його твердженням, що “той, хто видає заміж свою дівчину, добре робить; а хто не видає, робить краще” (1 Кор. 7:38)? Чи немає тут протиріччя?

Протиріччя немає, оскільки, за словом апостола, є два принципові шляхи спасіння для віруючої людини – шлях чернечий і шлях сімейного життя. І одна справа – відмова від нього через себелюбство і пошук безтурботного життя, що відводить нас від спасіння. Інша справа – відмова від сімейного життя не внаслідок гидування ним, а внаслідок прагнення до вищого і більшого, що можуть вмістити далеко не всі, але тільки деякі.

– Бог сказав: “Плодіться і розмножуйтеся” (Бут. 1:22), а чому тоді багато, у тому числі і ченців, відмовляються від сімейного життя?

Як і в безлічі інших випадків, ця цитата, що вирвана зі Священного Писання сама по собі не говорить нічого. Тут можна нагадати про те, що сатана теж спокушав Спасителя біблійними цитатами, вирваними з контексту. За радянських часів викладачі атеїзму любили говорити своїм студентам, ніби в Біблії сказано, що немає Бога. Так, у ній є такі слова “Бога нема”, але вони вирвані з фрази: “Сказав безумний у серці своїм: “Бога нема”” (Пс. 13:1). Так само і в даному випадку, коли наводяться тільки ці біблійні слова: “Плодіться і розмножуйтеся”, то мається на увазі, що сам вибір чернечого життя сумнівний, неначе не існує сказаного апостолом Павлом “щодо дівоцтва”, який пише, що для максимального присвячення свого життя Богу краще “залишатися так“, у безшлюбному стані, ну а ті, хто це не може, “нехай такі виходять заміж” (1 Кор. 7: 26,36).

Так, є природний людський союз двох людей, а є те, що вище за єство, до чого, власне, християнин і покликаний: піднятися над цим життям. І ця міра, що перевищує звичайні норми, дана не всім. За словом Священного Писання, “Хто може вмістити, нехай вмістить” (Мф. 19:12), тобто тільки той, кому це доступно, нехай йде цим шляхом. Чернецтво ж ніколи не було нормою життя для всіх. А тільки для тих, хто всього себе, абсолютно все своє життя бажає (і серце його палає цим) віддати Богові.

Апостол Павло прямо каже: “Неодружений турбується про Господнє, як догодити Господеві; а одружений турбується про мирське, як догодити жінці. Різниця є між заміжньою і дівицею: незаміжня турбується про Господнє, як догодити Господеві, щоб бути святою і тілом і духом; а заміжня піклується про мирське, як догодити чоловікові” (1 Кор. 7:32-34). Але це не означає, що життєві піклування людини неодмінно відведуть її від Бога. Через обмеження себе заради інших людей людина теж може прийти до несення свого хреста і до зустрічі в житті з Христом.

– У бажанні залишитися холостяком або незаміжньою не обов’язково є присутньою чернеча цнотливість?

Без прийняття чернечих обітниць, як правило, цнотливість у такому бажанні не є присутньою. Навіть якщо мова не йде про періодичне, при неодруженому статусі, задоволення своїх тілесних пристрастей, і людина живе стримано, але все рівно є недобре в тому, що вона попускає собі життя, не пов’язане з щоденною відповідальністю за інших. Інша річ, коли людина залишається самотньою через якісь особливі обставини, скажемо дочка все життя присвятила хворій матері, якій нікуди було більше подітися. І звичайно, от так покласти своє світське благополуччя, влаштування своєї долі заради піклування про іншу людину – це жертва. Проте про таку дочку чи такого сина ніхто не скаже, що вони перебувають у неодруженому стані, у цей термін зазвичай вкладають інше – певну вільність, дозвіл собі жити так, як заманеться. Але чим ще погане таке життя. Людина живе, як припаде, не утрудняючи себе нічим.

Звичайно, вона може друзям приємне зробити, одне, друге, третє, тим більше, якщо вона за вдачею добра, товариська, не егоїстична, але християнського подвигу в такому житті немає. А сімейне життя тим і цінне для спасіння, що приносить у наше існування, у наше буття самоупокорення.

– Сучасна сімейна практика пропонує вступ у сексуальні стосунки до шлюбу з тим, щоб не помилитися, заздалегідь перевіривши свої стосунки на тілесну несумісність. Що каже із цього приводу Церква?

Безумовно, церковна сімейна етика припускає чистоту стосунків дівчини і юнака до вступу в шлюб. І жодних попередніх випробувань – ось, рік поживемо, подивимося, як у нас складається, а потім вирішимо, чи добре нам бути разом, – не передбачається. Насправді справжня сім’я (у церковному розумінні цього слова) починається тільки тоді, коли дві людини приймають рішення: що б там не було, ми назавжди разом. До того, у кращому разі, це союз соціальних, а то і просто статевих партнерів, яким з якихось причин простіше спільно існувати і які доставляють один одному взаємне задоволення. Але доки немає остаточного рішення про те, що він і вона разом, немає і сім’ї. Проте чи потрібен для ухвалення такого рішення попередній досвід статевого співжиття? Що він може додати для створення сім’ї?

Навпаки, він швидше шкідливий, бо приховано з ним обов’язково пов’язана можливість спробувати щось інше: ну от тут у мене все непогано, але з Машею може ще краще вийти, а Таня – яка красуня, та і молодше за мою, та і фігура в неї краще, може, мені треба було завести з нею роман, може, з нею відчуття будуть ще яскравішими?! І ця абсолютно аномальна свідомість підточує саму потребу створення сім’ї. Адже нормою якраз є те, що союз одного чоловіка і однієї жінки – на все життя і жодних інших позашлюбних стосунків у людей не має бути. І якщо є ця внутрішня готовність прийняти у своє серце тільки одного-єдиного і назавжди, то тоді відсікається сама можливість зради йому чи навіть просто зіставлення його з кимсь іншим. А це і є той самий міцний фундамент, який може бути покладений в основу сімейних стосунків.

– Як бути, якщо наречений наполягає на близьких стосунках до весілля?

Відмовити.

– Позашлюбне співжиття для віруючого християнина неможливе за жодних обставин?

Для християнина будь-яке позашлюбне співжиття є гріхом. І жодних виключень тут немає і бути не може.

– Що дозволено жениху і нареченій?

Тут багато різночитань. Кожен священик тлумачить це по-своєму – дехто не благословляє нареченим навіть за руку ходити, а дехто дозволяє цілуватися.

Такі різні тлумачення допустимого пояснюються тим, що в тих або інших конкретних життєвих обставинах тій чи іншій молодій людині може бути корисне різне. Одні благочестиві, стримані і не за роками мудрі молоді люди можуть без шкоди для власних стосунків у період очікування шлюбу дозволити собі і проводжання під руку, і ніжні дотики. Це жодним чином не зашкодить їхнім цнотливим стосункам і не викличе проблем у майбутньому.

А другим до шлюбу корисніше вдвох в одній кімнаті не опинятися, не лише за руку триматися. Швидше за все, священик, якщо він добре знає цих молодих, зуміє стосовно міри стриманості кожного з них дати пораду, як їм до весілля розумніше поводитися. Чи послухають вони цієї поради чи ні – справа інша, але, принаймні, голос Церкви через вуста священика в їхньому житті прозвучить.