Нехай простять мене читачі, але я не говоритиму про високе. Життя наше у своїй повсякденній течії досить прозаїчне. І ще. Як сказав митрополит Антоній Сурожський, проповідь потрібно говорити не ось цим людям, а «нікому, окрім як самому собі». Тому говоритиму стосовно передусім своєї ситуації: батько сімейства – священик, який намагається ще займатися наукою, дружина майже весь свій час присвячує дітям, яких у нас четверо.

Їжа. Почнемо з неголовного. Якщо коротко, то можна сказати так: їжа, яку ми їмо постом, має бути по можливості простою. А міру посту (точніше – міру утримання від різних видів їжі) нехай кожен визначає для себе сам. Адже зрозуміло, що за статутом, чернечим у своїй основі, практично ніхто з мирян не постить. Не можеш їсти картоплю усухом’ятку, без рослинної олії? Лий і не переймайся. Потрібна тобі риба? Їси (ну хоч би по суботах-неділях). Здоров’я не дозволяє обходитися без молочного? Пий кефір, забезпечуй кальцій сиром. А от коли починаються міркування про кальмарів та інших морських гадів – це вже не піст. Коли ми з цікавістю перегортаємо книгу під назвою «Кухня православного посту» (де на обкладинці чернець як символ смачної і здорової їжі) – це не стриманість. Їжа взагалі не повинна займати наш розум під час посту. Сів, поїв – і живеш далі.

Ближні. Є такі люди (напевно, вони святі), які їздять у дитячі будинки, у лікарні, у хоспіси, які витрачають на інших не лише гроші, не лише час – вони віддають ближнім самих себе, впускаючи у свою душу чуже горе, чужий біль. Таких людей мало. Я не відношуся до їх числа. Напевно, те саме можуть сказати про себе і багато з читачів. Що ж нам робити? Визнати, що ми не кращі за язичників, які люблять тих, хто любить їх. Визнати це – і постаратися бути хоч би не гірше цих самих язичників, тобто людей, далеких від Христа і від Церкви.

Хто ж любить нас? Це, звичайно, дружина, чоловік, батьки, діти. Ті, хто нескінченно дорогі нам і кого ми іноді просто не помічаємо. Піст – найвідповідніший час для того, щоб побачити: поряд з нами – наші домашні, які потребують нашої уваги, нашого тепла, нашої допомоги. Нехай чоловік почне з того, що хоч би іноді митиме посуд і виноситиме сміття. Нехай дружина зустріне чоловіка, який прийшов з роботи, поцілує його і нагодує вечерею. Батьки – пограють з дітьми, а не відмахуватимуться від них як від настирних мух. Діти – не волатимуть у суботу уранці, а дадуть мамі і татові виспатися. І нехай уся сім’я хоч би раз на день сідає за загальний стіл. Бо навіть таких простих речей, як сімейний обід, у нашому житті майже не залишилося.

Молитва. Як ми молимося? Так, що стає соромно називатися християнином. А якщо ти ще і священик. Спробуємо виправити ситуацію. Не потрібно замахуватися на те, що свідомо неможливе (а іноді і некорисне). Подивимося, як йде справа в звичайні дні, поза постом. Ранкові молитви читаємо або в надкороткому варіанті, або десь вже ближче до обіду (бо із самого ранку – купа домашніх справ). Значить, потрібно намагатися молитися своєчасно – як тільки встали уранці.

З вечірніми молитвами зазвичай складніше: увечері – теж домашні справи, але ще і спати смертельно хочеться. Що ж, якщо ви не за кермом, то можна молитися і в метро, по дорозі з роботи. Все краще, ніж роздивлятися рекламу. Дуже добре читати постом Священне Писання, у тому числі Старий Завіт. І тут теж не потрібно непомірних подвигів. На буденних службах Великого посту читаються щодня невеликі уривки їх трьох старозавітних книг – Буття, пророка Ісаї і Притч Соломонових. Ось ці-то книги було б добре прочитати за піст. А якщо душа лежить до книги Іова або ж до історичних біблійних оповідань – що ж, і цього ніхто не заборонить.

Богослужіння. Великим постом багато красивих, неповторних служб. Хотілося б ходити в храм частіше. Але удома – неприготований обід, ненаписана стаття, непрочитаний підручник. Та і взагалі – немає сил. Чи є вихід? Звичайно. По-перше, все ж варто сходити на самі-самі важливі служби – на Великий канон на першій седмиці, вибратися хоч би раз на Ранішеосвячену, постояти біля Хреста у велику п’ятницю. А по-друге у нас, слава Богу, є можливість мати богослужебні книги вдома. І якщо комплект Міней не кожен може собі дозволити придбати (та ще і поставити нікуди), то купити Пісну Тріодь і щодня читати її хоч би помалу – будь-кому по плечу. Та можна навіть і не купувати – усі чи майже усі богослужебні тексти лежать у Мережі.

Боротьба з пристрастями. Багато хто помічав, що як тільки починається піст – відразу починаються спокуси. Що ж, ці спокуси потрібно вдячно приймати. Адже завдяки ним ми бачимо, де наші слабкі місця. Не поїли вчасно – стаємо дратівливими. Чуємо докори на свою адресу – ображаємося. Не устигаємо зробити те, що обіцяли, – сумуємо. Це не означає, що ми стали гірше. Просто Господь дає нам хоч трішки побачити самих себе в істинному вигляді. Трішки – бо побачити себе любимого в усьому своєму неподобстві просто страшно, ми цього не винесемо. Але те, що ми бачимо, – відправна точка для роботи над собою, тема для сповіді, предмет виправлення.

Піст – хороший привід кинути нарешті палити, вилікуватися від серіалозалежності, засунути чимдалі диски з комп’ютерними іграшками. У католиків є поняття пісних постанов: християнин дає обіцянку стримуватися впродовж посту від чогось неналежного або, навпаки, робити якісь добрі справи. Думається, православним було б непогано перейняти цей звичай, уникаючи, втім, зайвої формалізації свого життя.

Інтернет. Якщо ви читаєте цей текст – значить, у вас є Інтернет. Значить, вам не треба розповідати, як важко іноді буває відірватися від комп’ютера – адже по той бік екрану стільки цікавих людей, з якими хочеться поговорити, стільки дурнів, які цього про себе ще не знають, стільки нахаб, яких потрібно поставити на місце. Але от приходить піст – і ми розуміємо, що треба щось міняти. Чи можемо ми відмовитися від спілкування в Мережі? Навряд чи. Чи потрібно дати обітницю мовчання і нічого не писати? Не упевнений. Але от від чого абсолютно можна і треба утримуватися і в піст, і в інші дні – це від безцільного ходіння із сторінки на сторінку, від посилання до посилання, від одного матеріалу, який нам нецікавий, до іншої статті, яку ми і не збиралися читати. Ось тут потрібно поставити собі твердий заслін – інакше все наше життя пройде повз нас. Адже воно нам дане зовсім не для цього.

Можливо, для більшості читачів усе вищеперелічене – пройдений етап. Щиро радий, якщо це дійсно так. У такому разі мені залишається тільки побажати їм безперестанного сходження до висот духу і попросити молитов про мене і мою сім’ю.

Автор: священик Федір Людоговський

Думки про піст