Чи так це необхідно?

Проте нерідко буває, що людина погоджується з тим сповіщенням про Христа, яке проголошує Церква, проте не живе церковним життям, не бере участь у богослужіннях і не приступає до Таїнств. «Віра має бути в душі», – кажуть у таких випадках. Чи вірно це? Християнська віра – це не лише певні переконання. Це і певні стосунки. Священне Писання порівнює ці стосунки зі шлюбом, підданством або військовою службою. Навряд чи має сенс говорити про «шлюб у душі» або «громадянстві в душі». Підданство небесного Царства також не можна звести до чогось «у душі».

Наш намір бути підданими Царства ми повинні виявити певним чином, і Писання ясно вказує – яким. Бог сам встановлює умови, на яких ми вступаємо у відносини з Ним. Іноді люди протиставляють «духовність» «обрядам», але коли читаєш Біблію, то з’ясовується одна несподівана річ. Бог вражаюче мало має відношення до того, що в нас часто називають «духовністю». Один з ключових моментів Старого Завіту – вихід євреїв з Єгипту – включає детальний опис обряду, який повинні були здійснити вірні. Вони повинні були заколоти жертовного агнця, спекти його на вогні і з’їсти під час урочистої трапези; а його кров’ю помазати одвірки дверей у будинку, де вони знаходяться: «І буде у вас кров знаменням на домах, де ви перебуваєте, і побачу кров і пройду мимо вас, і не буде у вас пошести згубної, коли буду нищити землю Єгипетську» (Вих. 12:3-13).

Участь у жертвопринесенні і обрядовій трапезі (як у момент виходу, так і потім, коли народ згадуватиме цю подію) є обов’язковою умовою приналежності до народу Божого: «А хто чистий і не знаходиться в [далекій] дорозі і не звершить Пасхи, – знищиться душа та з народу свого, тому що він не приніс приношення Господу у свій час: понесе на собі гріх людина та» (Чис. 9:13).

Тільки якісь непереборні обставини можуть вибачити людину, що не звершує встановлений обряд. Той, хто нехтує богослужінням за власною волею, вважається відкинутим від народу Божого.

Сучасна людина може прийти в нерозуміння: навіщо вся ця морока з агнцями, мазанням одвірків кров’ю та іншими незрозумілими обрядами? Хіба Бог не знає, хто вірить у Нього? Хіба Йому не відкриті людські серця? Хіба Він не бачить душу кожної людини як на долоні?

Поза сумнівом, бачить, і Писання багато разів говорить про це. Але Бог каже, що знаменням буде саме жертовна кров на будинках вірних – і саме за цією ознакою «не буде пошести згубної». Чи обіцяє тут Бог безпеку тим, хто «у серце вірить», а от обряд вважає зайвою морокою? Ні.

Бог встановлює ознаку, за якою Він визнає Своїх, – це жертовна кров на одвірках. Віра, про яку тут йде мова, повинна явитися у встановленому Богом символічному акті – принесенні жертви, помазанні одвірків кров’ю, інакше Бог не визнає її вірою.

У Новому Завіті постійно проводиться паралель між пасхальним агнцем і Господом Ісусом, що є «Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу» (Ін. 1:29). Це розуміння Ісуса як Агнця міститься і в Його словах про хліб життя: «Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6:53-56).

Що тут мається на увазі, ясно з інших Євангелій, де Господь встановлює Таїнство Євхаристії під час прощальної вечері з учнями, яка згодом дістала назву Тайної Вечері: «І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мф. 26:26-28).

Господь каже, що Він рятує нас через віру: «Хто вірує в Мене, має життя вічне» (Ін. 6:47). І Він встановлює певні дії, в яких ми повинні виразити нашу віру, – Хрещення і Євхаристію. Якщо ми не хочемо виразити нашу віру таким чином – значить, її в нас немає.

Настане день, коли наш Господь повернеться в славі, і Його Царство встановиться явним чином, але воно вже зараз перебуває у світі і кличе усіх до нього приєднатися. Церква, як небесне посольство, приймає тих, хто бажає прийняти підданство Господа нашого Ісуса Христа.

Чи можна вірити без Церкви? Якщо віра людини не може привести її в Церкву, чи може така віра привести її на небеса? Насправді, вимога хреститися і брати участь в Євхаристії цілком здійснима і зовні зовсім необтяжлива. І якщо людина не хоче зробити хоч би цього – значить, не хоче. Де вже тут говорити про несумірну з цим малим зовнішнім зусиллям величезну внутрішню роботу, яка потрібна, щоб віра по-справжньому оселилася в душі, а не на словах.

Віра, як її описує Новий Завіт, проявляється в Хрещенні, Євхаристії і дотриманні заповідей. Чому було не обійтися просто «вірою в серці» і дотриманням етичних заповідей? З ряду причин, одна з яких (тільки одна) полягає в схильності людини до самообману. Легко переконати себе в тому, що ти – на відміну від інших – дотримуєш заповіді і любиш ближніх. Більшості людей це вдається. Неважко любити ближнього «взагалі», але коли мова заходить про те, щоб виявити свою віру, людина виявляє, що «попи», а також парафіяни їй такі неприємні, що вона не хоче проводити недільний ранок в їх компанії. Якщо людина не може заради заповіді Христової про Євхаристію здолати свою неприязнь до людей, причому, як правило, неприязнь заочну, що ґрунтується на газетних матеріалах, – значить, і з вірою, і з любов’ю до ближнього справа йде зовсім кепсько.

Господь не вимагає від усіх померти за Нього, Він вимагає хоч би дійти до Чаші. І якщо ця нескладна вимога залишається невиконаною, то що говорити про більше?

Інша сторона Євхаристії – пов’язана з нею обіцянка. На якій основі ми вважаємо, що Господь воскресить нас до вічного життя? Тому, що ми були – і знову підемо – до Причастя. Господь каже: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день». Це як підпис і печатка: ми належимо Йому і живимося за Його столом.

Чи означає це, що люди нехрещені або ті, хто нехтують Євхаристією, позбавлені Божих обіцянь? Слово Боже каже, що можливі виключення. Бог може діяти і поза Таїнствами, коли Він Сам цього хоче і коли немає іншої можливості для самої людини. Але Бог не діє там, де від Його дії відмовляються. Він встановив певні обряди, в яких ми можемо виразити нашу віру так, щоб Він її прийняв. Він так захотів, не нам Йому диктувати свої умови. Якщо ми не хочемо їх виконати – значить, не хочемо. Якщо ми виконуємо їх – значить, обіцянки, які Він дав, стосуються і нас. Якщо ні – то ні.

Коли ми вступаємо в певні відносини з іншими людьми, ми проявляємо це в певних символічних діях. Ми підписуємо договори чи розписуємося в загсі. Самі стосунки не зводяться до цих обрядових дій, але якщо ми від цих дій ухиляємося, значить, ми цих стосунків не хочемо або боїмося і обманюємо себе та інших. Усе залежить від нас самих. Господь Своє слово сказав: «Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:19-20). Нехай буде так!

Автор: Сергій Худієв