Нині відпускаєш…

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Настав останній вечір Старого Завіту. З’явилася перша вечірня зірка, настав новий день, і прийшов кінець тому, про що апостол Павло сказав: “Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі… частинно” (1Кор. 13:12). Уперше за довгі століття “тьмяне скло” богопізнання очистилося, просвітлилося, стало кристально-прозорим, і в таємничій його глибині відобразився Лик Божий. Напівсліпий старець Симеон серед тисяч немовлят, що приносилися в Єрусалимський Храм, зумів розгледіти Того Єдиного, Кого так і не змогли відшукати спостерігачі іродові у Вифлеємі, бо ті дивилися очима ненависті, а він, старець, вдивлявся люблячим серцем. Він побачив Христа, бо всіма силами своєї душі, усім своїм втомленим від життя старечим тілом він чекав Його, свого Спасителя, свого Визволителя, свого Бога. Він чекав, і він дочекався, і немає нічого радіснішого, нічого щасливішого за цю тиху пісню: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром” (Лк. 2:29).

Щодня співається вона на богослужінні вечірні, щоб ми з вами, народ Божий, не забували про те, що всякий важкий шлях завершується спокоєм, щоб пам’ятали: віра і надія не осоромилися, щоб в очікуванні своєму ми були мужніми і терплячими, як терплячим і покірливим був блаженний старець, очам якого відкрився сенс його життя, сенс його довгого земного мандрування.

Адже потрібно ж було сорок років євреям поневірятися безживною пустелею, щоб нарешті знайти землю, “яка тече молоком і медом” (Сир. 46:10); адже був же якийсь сенс у тому, що народ Божий, який тисячу років намагався виконати Богом даний Закон, так і не зміг за весь цей час виконати його! Чи не тому не зміг, що цим, по видимості безглуздим подвигом, він був навчений терплячому і покірливому очікуванню Того, Хто його “відпустить”, Того, Хто врятує? “О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його!” (Рим. 11:33). Покараний безсмертям набуває довгожданого спокою, той, хто витерпів до кінця, – рятується (Мф. 10:22).

У дивному з’явленні Немовляти-Христа трьохсотрічному старцеві Симеону міститься розгадка прадавньої проблеми співвідношення Закону і Благодаті: “Бо закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися” (Ін. 1:17). Недаремно апостол Павло назвав Мойсеїв Закон “вихователем, який вів нас до Христа” (Гал. 3:24). Сьогодні на наших очах старець, що втілює Старий Завіт, бере на руки Того, заради Якого і здійснювалися тисячолітні зусилля, – обіцяного пророками Сина Діви, біблійне слово про Якого колись, коли він був молодий, так збентежило його.

Симеонова пісня, Арент де Гелдер

Разом із старцем “відпускається” і Старий Завіт, бо настає час Благодаті. Разом з ним, прагнучим… ні, не смерті, але іншого буття, Вічного Життя, прагнучим Царства Небесного, йде, “відпускається всякий той, що нині” примирився з Богом, всякий, хто усі свої сподівання покладає не на власні сили, не на сприятливий збіг обставин, а на це безпорадне Немовля, що в пеленах лежить на руках дряхлого старця.

Симеон став Богоприємцем, тобто тим, хто прийняв Бога на свої слабкі руки, бо задовго до цього він прийняв Бога у своє любляче серце. Бо він умів чекати і сподіватися. Бо він довіряв своєму Богові. Йому відкрилася таємниця Боговтілення, що сорок днів з моменту Різдва ретельно зберігалася у Святому Сімействі. Відкрилася – як нагорода і розрада – тільки йому одному, бо покірливо і терпляче чекати протягом без малого трьохсот років звершення обіцяного – це подвиг.

Уся праведність Старого Завіту, уся стійкість його в очікуванні обітованого Месії сконцентрувалися і утілилися в праведному Симеоні Богоприємцеві, якому Бог дарував не лише особисту розраду, але ще і здатність утішити і нас грішних, що живуть через дві тисячі років після нього. Цей старець, “що чекав утіхи Ізраїлевої” (Лк. 2:25), першим з усього Божого народу згадав про нас. Це він, на кому ще до П’ятидесятниці спочив Святий Дух, першим пророчо оголосив, що втілений Син Божий є “світло на просвітлення язичників” (Лк. 2:32). Це з його вуст світ уперше почув те, що через тридцять років сформулює “апостол народів”: Бог рятує усіх, Бог дарував право Вічного Життя кожному, хто б він не був, а Царство Небесне – це місце, “де немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос” (Кол. 3:11).

Так Бог у нескінченній Своїй милості “відпускає” нас від рабства гріху, від наймацького служіння пристрастям, і, святкуючи свято Зустрічі, ми знову переживаємо сьогодні щасливу можливість бути з нашим Богом, і радіємо, і тріумфуємо, як радіє і тріумфує нині сивоволосий старець, що приймає на свої немічні руки Немовляти Христа. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Стрітення Господнє