Блудний син, Панов Ігор

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Усе мені дозволено, та не все корисне; все мені дозволено‚ та ніщо не повинне володіти мною» (1Кор. 6:12). Як вирішити проблему дозволеного і забороненого? Як «піклування про плоть» (Рим. 13:14) не перетворити на похіть? Коли думаєш про це, мимоволі згадуєш слова Спасителя про «тісну дорогу», що веде в життя (Мф. 7:14). Намагаючись жити так, як вказує сьогодні апостол Павло, так, щоб ніщо не мало тебе, ніщо не могло поневолити твою душу і тіло, на власному досвіді переконуєшся, наскільки і справді «тісна» ця дорога. І тісна, і небезпечна: найпростіші і природніші потреби людини непомітно для неї можуть перетворитися на погибельні пристрасті, а те, що здавалося символом самої божественної свободи, цього безцінного дару Божого, обернутися в’язницею душі і темницею тіла.

Саме це сталося з двома братами із сьогоднішньої притчі Господньої: такі різні, такі несхожі один на одного, обидва вони опинилися в полоні своїх пристрастей, обидва впали в рабство гріховної похоті.

Що може бути природніше для молодої, повної сил людини, ніж бажання самому зайнятися власними справами, досягнути результату власними руками, не ховаючись за широку спину батька, за його мудрість, за його життєвий досвід? У самому по собі прагненні до самостійності немає жодного гріха, через те без якихось підозр і сумнівів батько і «розділив між ними майно» (Лк. 15:12).

Що може бути природніше бажання найманця отримати винагороду за свою працю? Хіба не наказує Закон Божий: «Не кривдь наймита, бідного й убогого, із братів твоїх або з прибульців твоїх, які на землі твоїй, у оселях твоїх; у той самий день віддай платню його, щоб сонце не зайшло раніше того, бо він бідний, і чекає на неї душа його; щоб він не заволав на тебе до Господа, і не було на тобі гріха» (Втор. 24:14,15)?

Природні і зрозумілі резони братів. Один шукає свободи, другий – справедливості. Якщо в цих їх пошуках немає гріха, тоді в чому ж гріх?

Гріх молодшого сина – не в тому, що він зажадав свою частину майна; вона, ця частина, і без того належала йому. Злочин його не в тому, що він хотів свободи, а в тому, що скористався цією свободою, даною йому Богом і батьком його, не за призначенням: не для того, щоб зростати у свободі, а для того, щоб, позбавившись від послуху батькові, стати послушником гріха.

Так само і ми, колись діти Божі, наслідуючи спокуси пристрастей, втрачаємо велику гідність цього священного покликання, щоб поневолитися сатані.

І ось молодший син, що втратив гідність сина, став рабом, приставленим до свиней. Отже, «батько неправди» (Ін. 8:44), що завжди обіцяє незлічені багатства і нечувані насолоди, знову обдурив, як обдурив він ще прабатьків, обіцяючи ним стати «як боги» (Бут. 3:5). І в результаті той, хто помріяв бути хазяїном самому собі, тепер сподівається отримати хоч би гідність найманця в домі, який раніше увесь належав йому.

Але вражаюче інше. Старший брат його, той самий, якому батько прямо, не ховаючись, каже: «Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє» (Лк. 15:31), – цей син і спадкоємець теж мріє про долю найманця у свого батька, найманця у своєму власному домі! Бо тільки найманець може і повинен піклуватися про справедливу і своєчасну відплату, тільки найманець – а не син! – здатний зажадати плати в батька, щоб мати можливість «повеселитися з друзями» (Лк. 15:29) своїми! Що і казати, висока мета.

Отже, вони обидва хочуть одного – стати найманцями в домі батька свого. Тільки для молодшого таке бажання є наслідок тяжкої праці покаяння, скорботного, але в той же час перспективного усвідомлення своєї власної негідності, усвідомлення, яке по суті є сходженням з безодні гріха до світла отчої любові.

Не те із старшим. Цей сам, із власної волі, однією тільки вимогою винагороди за труди свої, зводить себе з високого покликання сина і спадкоємця до жалюгідного найманця. І усе тому, що шукання справедливості затуляє йому очі, заздрість і гординя не дозволяють йому побачити просту і очевидну істину: він сам, як і блудний брат його, пав настільки, що, подібно до кудлатого Ісава, відмовляється від права первородства в ім’я можливості побенкетувати з друзями.

Не станемо спокушатися міркуваннями про те, що ми не такі, що ми за сочевичну юшку і за можливість випити і закусити з приятелями права первородства не віддамо і своєї синівської гідності не зрадимо. Попереду в нас довга і тяжка дорога Великого посту. Подивимося, наскільки вистачить нашої рішучості. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про блудного сина