Скажу тобі ще дещо, щоб ти хоч трохи заспокоївся і розслабився. Навіть тих абітурієнтів, які поступили в університет і успішно вчаться, – що їх чекає в майбутньому? Вони або сподіваються, що зараз їм запропонують хорошу роботу, або незабаром самі почнуть шукати її. Тобто перебуватимуть у постійній гонитві за робочими місцями, які невідомо ще коли відшукаються.

Іспити, з одного боку, – це дуже важливо. Але в той же самий час – взагалі не важливо. Деякі мої однокурсники з богословським дипломом працюють у супермаркетах, ріжуть бринзу, зважують овочі. Чи сидять на різних складах і продають книги. Адже колись усі вони вчилися на богословському факультеті і мріяли викладати дітям Закон Божий! Загалом, іспити – це ще не головне.

Знаю випадок, коли один абітурієнт з Халкіди, відмінник, приїхавши вступати до афінського університету, просто проспав іспит. Уявляєте? Проспати іспит! Довелося йому втратити цілий рік.

Отже, як бачите, окрім усього іншого, бувають і непередбачені обставини, допущені Богом, – як позитивного, так і негативного характеру. І в таких випадках нічого не залишається, окрім як сказати те, що я вже казав: «Будь що буде. Як Господь влаштує». А що ще можна тут зробити? Збожеволіти? Нісенітниця, не станемо ми божеволіти через іспити.

А з іншого боку – займатимемося, як божевільні! Зробимо усе, що в наших силах.

Бабуся диктувала мені одне, а писав я інше

Якими ж бути в результаті? Божеволіти чи ні? Я рекомендую і те, і друге. Коли підступає відчай, думай: «Нічого страшного, я не стану божеволіти!» А якщо пропадає охота займатися, з’являються думки на кшталт: «Нісенітниця усе це, не буду нічого учити!» – тоді необхідно узяти себе в руки: «Ну вже ні, треба продовжувати!» Так ти підтримуватимеш баланс між надією і відчаєм.

Варто тільки розслабитися, тут же спохвачуєшся: «Ти при своєму глузді? Сидиш тут, нічого не робиш, слухаєш різні благочестиві передачі замість того, щоб займатися. Скільки рівнянь можна було вирішити за цей час!» А коли підкрадаються відчайдушні думки, починаєш думати: «Ні, я точно нікуди не поступлю! Мене «завалять», і я збожеволію від горя», або ще гірше, як деякі: «Якщо не поступлю, то жити не буду» – та ви що, правда готові позбавити себе життя через іспити?

Тоді це вже проблема іншого роду. Вся річ у тім, що ти так доки і не зрозумів: із самого зачаття ти являєш собою величезну цінність, ким би не був. Незалежно від того, поступиш ти в університет чи ні.

Незалежно від того, будеш ти вчитися на найпрестижнішому факультеті або вибереш щось інше – ти являєш собою цінність просто тому, що живеш і серце б’ється в тебе в грудях.

Я зустрічав фахівців з вищою освітою, які були нещасні. І бачив безграмотних людей, які не могли навіть поставити свій підпис і при цьому були щасливими. Пригадую, коли я вчився в школі, такі люди іноді просили мене писати під диктування листи їх рідним. Самі вони писати не уміли, але які ж прекрасні були в них душі!

Пам’ятаю одну бабусю, яка диктувала мені одне, а я писав інше. Річ у тім, що її листи, адресовані синові, були повні такого гніву і відчаю, що мені хотілося нехай трохи, але пом’якшити їх тон. «Напиши йому, – казала ця жінка, – що хоч він, такий-сякий, і забув мене, і кинув, але я його все одно пам’ятаю і гніваюся». І я писав: «Дорогий синку, якщо зможеш, зателефонуй мені, своїй старій матері, яка тебе так любить». – «Ну що, написав? – запитувала бабуся. – Написав, як я сказала?» – «Написав, написав», – відповідав я. Бо інакше вони б завдяки мені просто пересварились.

Але в цієї літньої жінки, незважаючи на неписьменність, була безліч сил! Без жодного диплома вона виростила дітей і зараз продовжувала працювати, займатися господарством – загалом, була справжнім борцем. Отже іспити – не найголовніше в житті.

А бувають і трагічні випадки.

Я знав одну дівчину, яка поступила в університет Патрів на фізичний факультет. Батьки влаштували на честь її вступу справжнє свято – з пригощанням і гостями. А коли наступного дня дівчина вирушила в Патри, в автобусі в неї розв’язався шнурок. Вона нахилилася, щоб зав’язати його, і несподівано померла – на місці, прямо в автобусі. Неймовірно, але так сталося. Здавалося б, ця дівчина стільки працювала, щоб досягти бажаного, і от несподівано Господь забирає її, немов кажучи: «Ти склала іспити, але це не усе. Є інші радощі, а є і кінець цим радощам. Знаю, що ти хочеш продовжити навчання, але в Мене – інші плани на тебе». От як таємниче і незбагненне життя.

Роби усе, що у твоїх силах, і забудь про розваги

Тому я і раджу тобі робити зараз те, що під силу. Молитися, менше хвилюватися, добре їсти. І спати як слід, щоб не захворіти. Не можна спати лише пару годин на добу і вважати, що це нормальний сон. Нервова система просто не витримає. Пий свіжовичавлені соки, харчуйся нормально – отримуй вітаміни. Без крайнощів. І без сигарет та іншого «антистресу», які насправді не допомагають ні твоїм мозкам, ні нервовій системі, ні організму в цілому.

Роби усе можливе. Усе, що в твоїх силах. Але давайте не божеволітимемо. Я молитимуся, бо це моя «робота». Що ще я можу для тебе зробити? Тільки молитися. «Господи, – скажу я, – поглянь на цих юнаків і юнок, як вони займаються. Даруй їм мир, просвіти їх, допоможи скласти іспити, пішли ним розуму і добру пам’ять!»

Пригадую, коли я йшов на іспит, то також пив різні вітаміни. Мені радили якісь соки, порошки, продукти рослинного походження, і, що мені вдавалося знайти, я приймав. Дещо давало тут, швидше, психологічний ефект, а щось дійсно «працювало» – загалом, не знаю, але не бачу нічого поганого в такому підкріпленні. Головне, щоб усі ці випробування не зломили тебе і успішно минули.

І ще дещо. Якщо ти послухаєш цю бесіду через певний час, коли усе вже буде позаду, то скажеш: «Треба ж, як тоді мені усе це було важливо! А тепер отець звертається вже до інших. Я це вже пройшов – поступив, куди хотів, або взагалі зайнявся чимось ще, що мені подобається. І тепер я розумію, що вступні іспити – не найголовніше».

Роби, що можеш. Займайся, змиряйся, не думай про сторонні речі, що не мають стосунку до навчання і вступу. Сконцентруйся. Решта почекає.

Розумієш, про що я? Забудь про суботні матчі на стадіоні, недільні посиденьки в кафе. Як я кажу в таких випадках: «Послухай, у тебе зараз що, канікули?» – «Ні, – каже у відповідь старшокласник, – я цього року закінчую школу». – «Але твоє дозвілля більше схоже на канікули».

Усі розваги – не в цей рік. Не в ці дні. Зараз треба напружитися. Ти мені скажеш: «Та хто в наш час напружується! Навіщо мені напружуватися?» Ну, давай почнемо засуджувати інших. А питання в тому, що робити нам з тобою – тобі і мені. Питання в тому, чи збираєшся ти займатися.

Жоден шлюб не можна врятувати за допомогою диплома

Якщо старатимешся, то моя молитва, разом з молитвами твоїх батьків, твоєю молитвою, молитвою Ісусовою, силою Пресвятої Богородиці, силою Божою і Його святих, Його ангелів – здобуде дію і ти поступиш. Я вірю в це!

І уявляю, як наступного року ти прийдеш до мене з коробкою цукерок і скажеш: «От, отче, пригощайтесь! Я поступив! Пам’ятаєте, ви тоді виступали по радіо і говорили про іспити?»

А я скажу у відповідь: «Ну от, бачиш? А пам’ятаєш, як ти турбувався, хвилювався, божеволів від страху! І ось що тепер! Слава Богу!»

Молитимемося про твій вступ. Нехай порадіють батьки, нехай усі труди, витрати, заняття з репетиторами принесуть плоди. Але кажу тобі ще раз: ти – безцінний, навіть якщо не зможеш нікуди поступити. Ти не невдаха, не покидьок суспільства. Ти просто не поступив. Це нічого не говорить про твою цінність як людини. Ти не цим цінний.

А коли з’являється своя сім’я і з нею – перші труднощі, на думку не спаде витягувати свій диплом і розмахувати їм, як прапором: «Дивіться, який у мене диплом! Він нас врятує!» Жоден шлюб не можна врятувати за допомогою диплома.

Життя вимагає від нас іншого – любові, палкого серця, упокорювання, зрілого розуму, внутрішнього змісту і віри.

Треба бути духовно освіченою людиною. Гадаю, ти розумієш, про що я.

Зрозуміло, ми живемо не в раю. Абсолютно вірно. Ми живемо в суспільстві, де потрібні і світські знання, і документ про освіту. Усе це треба.

Отже – роби, що в твоїх силах. Час нашої бесіди закінчується. І я досить відняв у вас часу, який можна було б витратити на заняття. Скільки ти займався сьогодні? А ти? Скільки питань ви встигли підготувати?

Перед іспитом добре відправити СМС комусь з проханням помолитися. Як пишуть іноді: «Через 10 хвилин у мене іспит! Прошу молитов. Якщо можна, поставте за мене свічку». Ось що я маю на увазі. Це дуже підтримує – коли знаєш, що про тебе пам’ятають, тебе люблять.

Усе буде гаразд, я упевнений. Адже ти це заслужив. Не зневіряйся. Адже всяке буває. Можливо, батьки сьогодні сказали тобі щось образливе, висварили тебе або щодня псують тобі настрій, лишаючи останніх сил. Що ж, нехай. Не надавай значення.

Скажіть дитині: «Яка різниця, поступиш ти або ні, адже я тебе люблю»

А вам, дорогі батьки, я хочу дещо сказати. Не треба розмовляти з дітьми таким тоном. Спробуйте відкрити підручник і прочитати, що там написане. Переконайтеся самі, як це важко. І припиніть розмови про гроші, які ви витрачаєте на репетиторів, годі докоряти дитині! Так, ви даєте гроші, це правда. А хочете, проведемо експеримент? Ви почнете читати її підручник, а я дам вам грошей, якщо усе прочитаєте! Думаєте, це так легко? Думаєте, ви впораєтеся?

Давайте не ображати, а надихати. Скажіть дитині ласкаве слово, підбадьорте її – а не так, як ви зазвичай з нею розмовляєте. Змініть тон.

Надихніть її! Поцілуйте зайвий раз, погладьте по голові – адже це дитина! Навіть якщо вона вже студент, студентка – все одно дитина. Звичайно!

Випечіть йому щось смачне, подаруйте якусь дрібничку, поцілуйте, приголубте. «Та яка мені різниця, поступиш ти чи ні, синку, дочечко! Нехай сусіди розпускають плітки, якщо не вийде, – нас це не стосується! Якщо їм нічого більше робити – нехай! Головне, щоб нас вони не турбували. А поступиш – не гордитимемося і не хвалитимемося. Подумаєш – диплом! І що? А не вийде поступити цього року – спробуємо в наступному».

Але я вірю, що ти поступиш. Сподіваюся на це. І хочу, щоб ти сам у це повірив, відчув і уявив собі наступний навчальний рік. Ось, ти встаєш у чергу до співробітника факультету і, коли підходить твоя черга, кажеш: «Дайте, будь ласка, мій студентський квиток. Я студент першого курсу!» Як же це буде чудово! І усе, що тебе тривожило весь минулий рік, зникне, немов нічний кошмар.

Отже, зараз ми прекрасно провели час, правда? Просто прекрасно. І сьогодні увечері мені не потрібно займатися, але це не означає, що весь вечір мине в мене без турбот. Не заздри мені, і в мене є проблеми. Але про твої я теж не забуду, домовилися? Буду поряд з тобою під час твоєї підготовки, твоїх занять, коли немає сил від втоми. Буду з тобою у своїй грішній молитві. І попрошу про це інших, хто, я знаю, молиться.

Ну, молитимемося, щоб усе було добре. А зараз я прощаюся з тобою, щоб через певний час знову зустрітися. Домовилися?

А ви, наші літні читачі, бабусі і дідусі, що прожили довге життя, мають безцінний досвід, – моліться про абітурієнтів, на яких чекають іспити! Не лише про своїх онуків, але про усіх, про усіх юнаків і дівчат на світі, яким зараз важко і страшно.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)