Я знаю одного молодого чоловіка, у якого з його дівчиною вже зараз зрозуміло, що в них нічого не вийде. Але він продовжує наполягати на своєму. І ось одного разу я сказав йому:

– Гаразд, я більше не втручатимуся в твоє життя, але якщо через три роки щось піде не так, не запитуй мене, як і чому це сталося, не проси про допомогу. Бо усе видно вже зараз. Ти даруєш їй подарунки, а у відповідь чуєш неприємні слова; телефонуєш їй, культурно розмовляєш, а вона кидає слухавку: «Усе, бувай!» І попри все це, ти продовжуєш домагатися свого.

Чекаєш від Бога дива? Але хіба не диво, що Він вже зараз показує тобі, як ви не підходите один одному? Хіба це не диво? Навіщо наполягати? Сумісність у шлюбі дуже важлива.

Однією молитвою рану не вилікувати

Як часто доводиться чути: «І навіщо я одружився? Не думав, що роблю! Я так домагався свого, а тепер як мені бути?» Ну, раз свого часу ти доклав стільки зусиль, зараз треба спробувати врятувати те, що ще можливо. Якщо чашка тріснула, але не розбилася, – її можна склеїти. Живи далі, пробуй відшукати у вашому спільному житті приводи для радості і щастя, щоб знову полюбити свого подруга. Так можна собі допомогти.

Одна жінка мені на це казала:

– Але я не можу любити його! Ми абсолютно різні! Не можу!

Я сказав їй:

– Спробуй знайти в ньому щось добре – у його характері, у поведінці. Адже ви народили двох дітей – невже тобі це ні про що не говорить? Допоможи сама собі.

А іншій жінці я якось сказав:

– Можливо, тобі потрібна допомога?

– Ви мені допоможете? – запитала вона.

– Я не усе можу.

– Що ви маєте на увазі?

– Можливо, тобі варто звернутися до психотерапевта.

Чому ні? Адже якщо ти зламаєш ногу і прийдеш з переломом до мене, хіба я не відправлю тебе до ортопеда? Я бачу, що твої нерви розхитані, а душа не знає, як впоратися з усіма проблемами і тривогами, які не зникають при молитві. Зламана нога не лікується молитвами, і я відправляю тебе до лікаря зовсім не тому, що є поганим священиком. І зараз я таким не є, коли, бачачи твої душевні проблеми, раджу звернутися до психотерапевта.

Виходячи зі свого невеликого досвіду спілкування з людьми на сповіді, я можу стверджувати (і ви самі це визнаєте, якщо будете чесними перед собою), що більшість з нас має серйозні душевні і психологічні проблеми. Це не означає, проте, що тепер усі терміново повинні почати пити пігулки (хоча в деяких випадках є така необхідність). Це означає, у першу чергу, що в нас немає балансу, гармонії і спокою.

Ми не здорові люди. Бо в здорової людини не буває так, що уранці усе прекрасно, в обід – усе жахливо, а увечері ти шкодуєш про те, що було з ранку. Ненормально о восьмій годині обніматися, а о десятій – лаятися. Це ненормальна поведінка. Значить, є якась проблема.

А якщо замість того, щоб подивитися проблемі «в очі», замовчувати її і ховатися, то вона нікуди не зникне.

– Отче, моліться за мене!

– А що з тобою?

– У мене депресія.

Гаразд, молитимуся. Але я не беруся стверджувати, що депресію можна прогнати однією молитвою.

Якщо справа серйозна, треба піти і проконсультуватися. І коли людина звертається за допомогою – це, скажу я вам, ознака великого упокорення, мудрості і зрілості.

Отже нічого ганебного тут немає.

Найрозумніша людина – та, яка при появі якоїсь проблеми або спокуси знає, куди звертатися. Отже ті з вас, хто звертається до фахівців – у будь-якій галузі, – гідні оплесків. Чому? Бо набагато краще прийти до лікаря або священика з питанням, хто неправий – ти або твій чоловік, ніж постійно з’ясовувати це з чоловіком.

«Отче, у мене в сім’ї проблеми. Ми постійно з’ясовуємо з чоловіком стосунки. Отче, моя дружина, в яку я був так закоханий, зараз мене абсолютно не цікавить. Що я роблю не так?» Ті ж питання можна поставити і психотерапевтові.

У нас живе і любов, і ненависть

«З’їм просфорку, і усе мине!» – каже жінка в храмі.

Розумієш, просфори, п’ять хлібів – це чудово, але якщо не увійти до зіткнення з власним «я», якщо не обговорити проблему, – вона нікуди не подінеться. Питання так не вирішити. І молитви тут не допоможуть – якщо не почати лікувати рану, яка болить.

Вилікувати жінку з комплексом неповноцінності, що страждає від невпевненості, страхів і перепадів настрою, однією молитвою неможливо. Треба, щоб вона сама побачила, що з нею відбувається. Щоб згадала своє дитинство, як її ростили батьки – зовсім не пізно зробити це зараз, так можна врятувати свій шлюб.

У будь-якому випадку, якщо ми зрозуміємо це, то станемо набагато щасливішими. Якщо зрозуміємо, що життя, попри те, що воно прекрасне і благословенне Богом, – завжди важке, трагічне і суперечливе.

Якось у вівтарі один священик обмовився мені про проблеми знайомої сімейної пари, і я запитав його:

– Ну чому, отче, вони ніяк не можуть домовитися?

А він у відповідь подивився на мене і сказав:

– Отче, ми і з шлунком своїм домовитися не в змозі, що ж говорити про двох людей!

Дійсно, навіть у самому собі важко зберегти баланс, у власному тілі, то що ж говорити про двох людей, кожен з яких – зі своїми генами, сімейними традиціями, батьком, матір’ю. Це дуже непросто – сумісність і баланс. Дуже непросто. Пригадуєте, одна людина молилася: «Господи, я поганий, але в той же час люблю Тебе!» Жахливо, але зло і добро живуть усередині нас пліч-о-пліч.

Тобто ти одружився на прекрасній жінці, ти вийшла заміж за дивовижного чоловіка, але ці люди також і погані!

Одна і та ж людина дуже хороша і одночасно погана. І тому в якісь моменти між людьми – величезна любов, а в якісь – ненависть. В одних і тих же людей.

І захоплення, і відраза – дивна суміш, чи не так? Як таке можливе? Можливо.

Бачиш людину вперше: «Ах, яка краса!» Знайомитеся, одружуєтеся, усе прекрасно, чудово, а через якийсь час починається: «Де були мої очі? За що мені це? Навіщо ми взагалі тоді познайомилися, навіщо пішли разом у кафе?» Так буває у всіх. Усім буває непросто, усі лаються. І лаятимемося – бо важко набути балансу. Дуже важко.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)