Милосердя Різдва. Як диво Боже відгукується на скорботу

Свято Різдва Богородиці якось природно вписується в ранню осінь, свято це – м’яке, непомітне. Таке ж, як синє вересневе небо з позолотою листя, або десь – нехай вже низьке, дощовите, але що зберігає ласкаве тепло літа.

Як ми знаємо, у самих Євангеліях про життя Пресвятої Діви Марії сказано дуже небагато, і майже на усіх Богослужіннях, що вшановують або події Її життя (окрім подій Благовіщення і Стрітення і згадок про Матір Божу під час Страсного тижня), або Її численні ікони, ми чуємо практично завжди всього два євангельські читання – від Луки зачала 4-е та 54-е, друге з яких – зовсім складене, зі шматочків, з різних місць тексту…

Про подію Різдва Пречистої Діви, що стала в православ’ї двунадесятим святом, ми з вами знаємо здебільшого з апокрифів – тих оповідей, які не увійшли до канону Священного Писання, але спрадавна прийняті і засвоєні переданням Церкви Христової, прийняті самим серцем християн і їх розумом, як ті, що повністю відповідають основам віри.

Середньовічний письменник XIII ст. Яків Ворагінський, що зібрав відомі в його час житія святих і свідоцтва про події із земного життя Спасителя, Божої Матері і апостолів в єдине зведення, видане під назвою «Золота Легенда», перекладене як на заході, так і на Сході християнської ойкумени на усі мови світу і улюблене віруючими читачами, так каже в розділі, присвяченому Різдву Богородиці: «Зауважимо, що Церква святкує тільки три дні Різдва, а саме Христа, Пресвятої Діви Марії та Іоанна Хрестителя. Цих три Різдва символізують три народження духовних, бо ми відроджуємося у воді з Іоанном, у покаянні з Марією і в славі з Христом».

День народження – свято безумовно радісне. А у випадку дня народження Пресвятої Діви Марії – ще і дивовижне. І про дві речі я завжди думаю, з року в рік у цей вересневий день збираючись з вірними на Літургії.

Про диво.

Про диво любові, віри і надії двох праведників, Іоакима і Анни, і про те, як на них відгукнулося диво Боже, відгукнулося дивом народження Дочки. Багатьом нашим сучасникам може бути не дуже зрозуміла уся скорбота бездітних літніх людей, хіба що хтось посміхнеться, прочитавши, що в давнину в Ізраїлі до бездітності ставилися як до прокляття Божого. Не дуже зрозуміло – і не лише тому, що в ті часи не було різних медичних технологій, що дозволяють здолати проблему безпліддя, які є сьогодні.

Саме ставлення до народження дитини було дещо іншим: не «я хочу МАТИ дитину» як певний додаток МОГО життя, як щось МОЄ – дитина розумілася дивом, новою людиною, що посилається Богом у світ, не природний «відросток» батьків, але самостійна «душа жива».

Саме тому Бога вважали початком народження, тому в радості про зачаття і народження чада Іоакима і Анни ясно чутні древні слова праматері Єви: «І сказала: придбала я людину від Господа» (Бут. 4:1). Бог дав людину – Богові і присвятили дочку батьки: Ти, Господи, дав Їй народитися, всупереч нашій немочі – значить, Ти і даси Їй призначення і життя, про яке ми не знаємо, але які з повною довірою ввіряємо Тобі (про віру, про різницю грецького слова «пістіс» – «віра як знання, як світогляд» і єврейського «емуна» – «вірність, довіра» колись влучно написав Мартін Бубер у праці «Два образи віри»).

Про диво Боже думаю я, і про те, що диво – не щось неприродне, але, навпаки, найпрориродніший прояв справжніх законів Божих у нашому зґвалтованому і спотвореному гріхом, несправедливістю, смертю світі, як більш ніж природний промінь сонця, що пробився крізь такі, здавалося б, непроглядні сірі хмари, що обклали небо. І в день Різдва Богородиці цю природність присутності Божої у світі відчуваєш більше, ніж в інші.

Напевно, цю присутність Божу відчували всі ті, хто дві з лишком тисячі років тому зніяковів перед дивом народження Діви: родичі і сусіди Іоакима і Анни, до того, як це буває в невеликому містечку, де усі один одного знають, перемиваючи кістки бездітній парі, єрусалимські священики, що дозволили врешті-решт Марії виховуватися при храмі, а коли їй виповнилося чотирнадцять – зібрали консиліум, щоб вирішити Її незвичайну долю, Йосиф, що приніс для вибору в чоловіки Марії і свою гілку і почував себе незатишно, мовляв, що я, старий, роблю на цьому змаганні женихів.

Відчуваємо цю присутність Божу, Його диво, і ми, і всі ті, хто з вірою і любов’ю звертається в молитві до Богородиці.

І ще думаю – про милосердя.

Про милосердя, дуже просте, насущне і таке рідкісне навколо і усередині нас, про що навіть і не вичитаєш у Священному Писанні, але що так явно проглядається в день свята – у контурах хмар у вересневому небі, у співах святкової Богородичної служби, в обличчях братів і сестер у Христі, що стоять пліч-о-пліч у храмі.

Про те, як не вистачає нам завжди цього самого милосердя – у гармидері побуту, у політичних пристрастях, що вирують в інтернеті, на ТБ і в головах людей, у жорстокості, скорботі, самотності, невірі і страхах буднів… У всьому тому, що рано чи пізно – буде позаду, бо це обіцяв нам Сам Христос, сказавши: «Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ін. 16:22).

Автор: священик Сергій Круглов

Усе по темі: Різдво Пресвятої Богородиці