Прагнення до добра

Сьогоднішня статистика свідчить, що нинішнє людство вбиває мільйон ненароджених дітей, і у світі вбивають також мільйони дорослих людей, а вбивають через те, що не виконують заповіді Божої – «не вбивай». Сьогодні тюрми переповнені злочинцями, бо люди не виконують заповіді – «не кради, не осуджуй, не пожадай». Сьогодні світ заповнюється в геометричній прогресій СНІДом – бо людина не виконує заповіді Божої – не чини перелюбу. Через те, що люди не виконують Заповідей Божих, світ катастрофічно наближається до кінця.

Давайте трошки помріємо, пофантазуємо: що було б у світі, аби всі без винятку виконували б Заповіді Божі. А сталось би те, що газети вийшли б з чистими сторінками, бо брехні, порнографії та іншого неподобства друкувати не можна, а правдивої інформації нема. Люди не зачиняли б будинків, бо злодії самі стали б повертати вкрадені речі. Батьки дали б дітям волю, бо діти не робили б забороненого і настав би мир між поколіннями. Навіть такі великі храми як наш не вміщали б всіх людей, бо кожна людина в неділю прийшла б обов’язково до храму. На землі настав би рай. Проте цього на землі ніколи не буде.

А сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про молодого юнака, який виконував всі Заповіді Божі. Якщо лікар не буде вдосконалюватись, не буде покращувати свою кваліфікацію, то рано чи пізно він перестане бути лікарем. Вчитель теж змушений кожен раз проходити підвищення свого рівня знань. Так само і в духовному житті: людина повинна весь час вдосконалюватись, прагнути святості. Через це молодий юнак прийшов до Спасителя і впавши на коліна, попрохав: «Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк. 18:18). Господь Ісус Христос багато разів чув це прохання, бо всі люди бажають попасти в рай, але щоб мати вічне життя треба докладати зусилля, позбуватись своїх пристрастей, а цього ми не можемо, не вистачає нам сили волі. І тому Ісус у певній мірі байдуже, втомлено відповідає – виконуй Заповіді Божі і будеш мати вічне життя.

«Усе це я зберіг від юности моєї!» (Лк. 18:21) – щиро, радісно і впевнено відповів юнак. Ісус пильно поглянув на юнака – це зауважив лише євангеліст Марко, – Ісуса вразила щира відповідь юнака і Христос захотів, щоб юнак став Його учнем, тому запропонував юнаку: «Ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною» (Лк. 18:22). Але юнак мав великі статки і пристрасть до тимчасового, до земного перемогла любов до Бога і юнак похнюпивши голову, пішов геть від Спасителя.

У нашому житті ми дуже часто чинимо так, як вчинив цей юнак. Наші пристрасті до спиртного, до грошей, до майна не дають нам можливості підійти до Бога. Наші пристрасті віддаляють нас від Бога. Ми розуміємо, погоджуємось, що треба змінити свій спосіб життя, але наші пристрасті не дають нам цього зробити.

Проте історія Християнства розповідає, що в селі Конах в Єгипті жив багатий юнак на ім’я Антоній. Почувши слова Ісуса: «Все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною», – Антоній так і вчинив. І став засновником сучасного чернецтва. Продав своє майно і Феодосій, засновник Києво-Печерського монастиря. І сьогодні в тих монастирях монахи моляться за гріхи всього людства.

У свій час Бог у вигляді ангела явився Аврааму і промовив: «Тобі, як Своєму другу, скажу чому прийшов у цей край. Я прийшов знищити жителів Содому і Гоморри». Авраам, будучи праведником, пожалів жителів тих міст і став просити в Бога:

Авраам і три ангели, Джеймс Тіссо

– А якщо там знайдеться 40 праведників чи знищиш Ти ті міста?

– Не знищу.

Але Авраам добре знав повадки тих людей і тому став знову просити:

– Господи, а якщо там буде 20 праведників?

– І заради 20 праведників залишу життя жителям тих міст.

Помовчавши і поміркувавши, Авраам знов почав мову:

– Господи, а як там буде 10 праведників, чи знищиш Ти жителів тих міст?

Проте міста були знищені, бо не знайшлось там і 10 праведників.

Можливо, поки існують місця, в яких живуть праведники, Бог ще продовжує життя цьому світові. Але чи виховуємо ми своїх дітей для служіння Богові? У своїх дітях ми прививаємо любов до багатства, до слави. Ми хочемо, щоб наші діти були лікарями, вчителями, банкірами, тобто щоб мали хорошу зарплату і добре жили. І не встигне наша дитина, а тим більше внук чи внучка розкрити рота, як ми їй на підносі «на, дитино, що хочеш, тільки не кривись». А потім ці діти виростають, а ми дивуємось і де ж вони такі вередливі взялись і в кого вони вдались?

Не прищеплюємо ми своїм дітям терпеливості, смирення, поваги до інших. І тому маємо те, що маємо. А щоб у наших дітях була терпеливість, смирення, то нам її треба мати найперше. Отже, виховуймо в собі терпеливість, смирення, бо маючи такі риси зможемо увійти в Царство Небесне. Амінь.

Автор: архімандрит Дмитро (Ющак)

Усе по темі: 30 неділя після П’ятидесятниці