Зірка, що виявляє Сонце

Благовіщення, Джон Вільям Вотерхаус

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Нині «прийшла повнота часу», нині Небо сходить на землю, нині Діва плодоносить, нині «перемагаються закони природи»! І усе це – заради нас! Усе це – для того, щоб ми набули, нарешті, радості, яку «ніхто не відбере» (Ін. 16:22)!

Довгий і гіркий був шлях нащадків Адама, що згрішив, до цієї радості, понуро і, здавалося, безвихідно тягнулася ніч гріха, ніч сирітства і залишення Богом. Але ось прийшла повнота часу, і серед глибокого мороку, у самій серцевині півночі духовної, коли «почувся крик: ось жених іде, виходьте назустріч йому» (Мф. 25:6), відшукалася, до невимовної радості нашої, мудра Діва, що зуміла зберегти в потаємній глибині Своєї чистої душі духовний єлей віри. Знайшлася в роді людському, «перелюбному і грішному» (Мк.8.38), Та, Яка змогла перевершити чистотою і непорочністю самих ангелів Божих! Знайшлася та, що засвітила світильник Свій, щоб освітити шлях Женихові і прямими зробити «стезі Йому» (Мф. 3:3)!

Так здійснився Шлюб Неба і Землі. Так «глибина, для ангельських очей непроглядна», з’єдналася з «височиною, для людського розуму недосяжною». Так стало можливим спасіння істот, які «разом стогнуть і мучаться донині» (Рим. 8:22,23).

І ось це тисячоліттями очікуване спокутування почалося! Тому і виголошує нині Церква в радісному, тріумфуючому трепеті: «Сьогодні спасіння нашого початок і від віку таїнства явлення: Син Божий стає Сином Діви»; тобто сьогодні стає явним усім таємничий і дивовижний задум Творця про спокутування пропащого людства: Син Божий – Сам Бог – стає Сином Діви, Сином Людським!

Діва, святим упокорюванням Своїм засвідчивши: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38), – приймає нині обіцяну архангелом Благодать. А Бог, як чули ми сьогодні від апостола Павла, «не ангелів приймає Він, але приймає сім’я Авраамове» (Євр. 2:16), тобто з’єднується з вигнаним з раю родом Адамовим, з грішним родом людським, зазнаючи самоприниження, переймаючи на Себе смертну людську плоть. І усе це – для того, щоб «у всьому уподібнитися браттям, щоб бути милостивим і вірним первосвящеником перед Богом, для умилостивлення за гріхи народу» (Євр. 2:17).

Бог уподібнюється «браттям», Сам Бог стає «братом» усьому роду людському, що стомився в тузі безбожництва; Бог проходить шляхом людини для того, щоб жодна людина не могла позбутися можливості обоження, щасливої можливості мати «частину» зі своїм Богом (Ін. 13:8) і таким чином стати причетним Вічному Життю Творця!

Це Вічне Життя, це щастя зі своїм Творцем стає віднині доступним кожному з нас, і усе тому, що Чиста Діва почула і прийняла Голос Божий, що покликав Її. Послух Богородиці, явлений Нею у відповідь на Божий заклик, став послухом любові, а не примусу. Ми, як правило, забуваємо про це. Забуваємо, що послух – не умова, а наслідок любові, що Господь наш Ісус Христос покірливо приймає Чашу страждань, тому що любить Отця, і що Отець наш Небесний «віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16), тому що «Бог є любов» (1Ін. 4:8), тому що Бог – любить людину, а любов не може бути нічим, окрім любові! Послух без любові – насильство, любов без послуху – порожня декларація.

Коли любов, яка «не шукає свого» (1Кор. 13:5), торжествує в душі Діви, тоді здійснюється немислиме, тоді «перемагаються закони природи», тоді «зірка виявляє сонце», тоді сам Архангел Гавриїл, посланий з неба Божий благовісник, дивується і не розуміє, споглядаючи небачене доти таїнство: Дух Божий вселяється в утробу дівочу і всі істоти видимі і невидимі, тріумфуючи, співають: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою» (Лк. 1:28)! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Благовіщення Пресвятої Богородиці