Про духовність, духовне наставництво, яким має і яким не має духівник, на ці та інші питання роздумує протоієрей Ігор Гагарін . . .

Що ми очікуємо від духовного наставника?

Кому з нас не хочеться виглядати в очах оточення якнайкраще? Ми прагнемо показати людям краще, що в нас є, і ретельно приховуємо гірше. Як же непросто стає, коли в житті з’являється людина, з якою все з точністю до навпаки! Їй ми повинні без приховування відкривати найганебніше. Говорити з нею про те, про що хочеться забути. Саме такою людиною для православного віруючого стає його духівник.

Кожна сповідь – Пасха

Коли я у віці двадцяти шести років прийшов до віри і постав перед необхідністю сповіді, то довго не міг рішитися лише тому, що боявся такого безмежного презирства до себе з боку священика, на яке тільки і заслуговують гріхи, в яких я повинен був зізнатися. «Ну добре, – думав я, – ну розповім я йому все! Але потім як я йому на очі покажуся! Та я, здалека побачивши його, за версту обходитиму. Ні, поїду в другий кінець області, знайду такого батюшку, з яким вже ніколи більше не зустрінуся, виллю перед ним усі «внутрішні помиї» і, якщо не помру з сорому прямо на місці, повернуся додому і надалі буду сповідуватися вже в «нових» гріхах, які, звичайно ж, не будуть такі ганебні, як «старі», і не накличуть на мене того, чого я так боявся».

Слава Богу, цю спокусу вдалося здолати, і я все-таки знайшов у собі сили сповідуватися «за місцем проживання». Проте в багатьох, думаю, стоїть схожа проблема. Дуже не хочеться позбавити себе поваги того, чиєю думкою особливо дорожиш. Так от, свідчу як священик, який вже близько двадцяти років приймає сповіді: чим ганебніші гріхи сповідує людина перед духівником, тим більшу повагу і навіть любов відчуває священик до того, хто кається. Дуже вірно сказав про це архієпископ Іоанн Шаховський. Хтось поспівчував йому, що доводиться вислуховувати таке брудне, мерзенне, огидне, що це так, напевно, обтяжує! І владика відповів: «Навпаки! Кожна така сповідь – Пасха!»

Як це вірно! Адже що таке Пасха? Це перемога. Спочатку, до Христа, перемога свободи над рабством, а в Христі – перемога життя над смертю. І кожна сповідь, якщо вона по-справжньому відверта і глибока, робить того, хто кається переможцем, а духівника – свідком перемоги.

Для чого потрібен духівник?

Сформулюємо питання ширше – для чого потрібна сповідь? А краще ще ширше – для чого ми живемо? Адже насправді всі питання зводяться до головного – про сенс нашого життя. Не вирішивши його, марно вирішувати інші.

Пам’ятаю в юності, коли я був ще далекий від Церкви, я почув по телевізору, як комусь поставили запитання: «А що таке духовність?» І він у відповідь процитував одного зі східних мудреців: є три підходи до життя. Перший – жити, щоб жити. Другий – жити, щоб жити краще. Третій: жити – щоб стати кращим, – це і є духовність.

Не впевнений, що це найточніше і найвдаліше визначення духовності, але думка все ж дуже вірна. Якщо бажання бути кращим немає в серці людини, навряд чи її життя відбудеться в усій повноті. А той, хто дійсно прагне бути кращим, ніж він є, і хто докладає зусилля в цьому напрямі, гадаю, неминуче приходить до потреби сповіді. Я не говорю доки про церковну сповідь. Адже прагнуть до досконалості не лише православні християни. Хтось сповідується перед своєю совістю, хтось – перед близькими друзями, хтось намагається сповідуватися «безпосередньо Богові», не розуміючи, навіщо потрібний тут якийсь посередник-духівник. Будь-яка така сповідь заслуговує на повагу, як і взагалі будь-яке щире зусилля стати кращим. У моєму житті, до приходу в Церкву, теж було і перше, і друге, і третє. Але тільки коли відбулася перша сповідь у храмі священику, серце відчуло достовірність того, що сталося. І раніше було найщиріше розкаяння, найгарячіше бажання почати нове життя. Звільнення, проте, не наставало. І тільки після церковної сповіді я відчув, що вийшов, нарешті, на свободу.

«Чи можна сповідуватися різним священикам? Кожну сповідь – новому?» – запитують іноді. Ніяких заборон щодо цього в Церкві немає. Тим більше, коли упродовж багатьох років у нас склалася така ситуація, що багато хто сповідувався раз на рік, і це вважалося нормою. Справа не в тому, можна чи не можна. Відповісти можна словами апостола Павла: «Усе мені дозволено, та не все корисне» (1Кор. 6:12). Можна і різним, тільки спочатку запитаємо себе: а для чого ми йдемо на сповідь? Щоб отримати «пропуск» до причастя? Щоб «поставити галочку», нічого в собі не змінюючи? Якщо так, то дійсно немає різниці, кому сповідуватися. Якщо ж ми насправді хочемо стати краще, то необхідність у постійному духівнику буде тим більше очевидна, чим сильніше і щиріше ми цього хочемо.

Найпрекрасніший вид дружби

Тим, хто вже ясно розуміє, як важливо мати духівника, але ще не зустрів його, я хотів би дати декілька порад із власного досвіду.

Якщо на душі щось дуже серйозне і важке, що вимагає глибокої розмови, а ви ще не визначилися з духівником, будь ласка, не поспішайте. Іноді можна почути: «Не має бути різниці, кому ми сповідуємося. Адже ми не людині, а Богові сповідуємося. Священик тільки свідок». Це не вірно. Священик не лише свідок, але і учасник. Дійсно, таїнство звершується незалежно від особистих рис священика. Який би православний священик не поклав на вас єпитрахиль і не прочитав розрішальну молитву, гріхи однаково простять. Але ж сповідь – не лише відпущення гріхів. Величезна різниця, чи стоїть поряд з вами біля аналоя людина, яка любить вас, співчуває, плаче разом з вами про ваші гріхи, молиться за вас, або ж далека і чужа вам людина.

А буває і гірше! Не випадковий же був спеціальний виступ покійного патріарха Алексія ІІ «Про младостарчество». Деякі священики, які не мають достатнього досвіду, беруться керувати людьми за типом старців, вимагаючи беззаперечного послуху і накладаючи такі «важкі тягарі, які неможливо носити», що диву даєшся.

Чесно сказати, колись я сам сумнівався в правоті того, про що зараз говорю. Думав, може, даремно я вибираю. Може, краще вирішити: на все воля Божа, який попався духівник, тому і розкривайся, не мудруючи. А потім прочитав: «Ніколи не відкривай свою душу священикові, до якого не розташовано твоє серце». Усе стало на свої місця. Стосунки з духівником – один з видів дружби. А можливо – найпрекрасніший її вид. У справжній дружбі немає місця деспотизму, вона завжди поважає свободу. Тому, якщо духівник вимагає від вас повного послуху в усіх питаннях вашого життя, це достатній привід насторожитися. І дуже серйозно насторожитися.

Не поспішайте «здаватися» в духовні чада і тому священикові, який, ледве познайомившись з вами, відразу ж почне пропонувати себе в духовні отці. Стосунки, які повинні виникнути між «отцем» і «чадом», настільки відповідальні, що поспішність тут з боку мирянина легковажна, а з боку священика – підозріла.

Звичайно, у деяких випадках будь-який з нас, священиків, повинен сказати вагоме «не можна» або «потрібно», але в більшості випадків рішення найважливіших життєвих завдань потрібно приймати людині самій. «А для чого ж тоді потрібен духівник?» Він допоможе прийняти це рішення. Саме допоможе. А це різні речі – допомогти людині чи зробити за неї те, що вона повинна зробити сама. Допомогти духівник може порадою і молитвою. Іноді – тільки молитвою. Не ображайтеся, якщо на деякі ваші питання він відповідає: «Не знаю». Це нормальна відповідь. Деяких вона розчаровує, і вони починають шукати тих, хто завжди «знає». Бажаю їм ніколи такого не знайти. Найнебезпечніші люди – ті, хто «знає» відповіді на всі питання. Відповіді на деякі питання може дати нам тільки Сам Господь – через совість, у серці. І щоб отримати таку відповідь, потрібна молитва – і твоя особиста, і твого духівника.

З боку видніше

Втім, свою думку, своє бачення ситуації священик зазвичай висловлює. Є адже така річ: з боку багато що виглядає зовсім інакше, ніж зсередини. Згадую випадок, про який мені розповідав один вже літній священик. Коли був він молодше, тільки починав служити, сталася в нього дуже серйозна сварка з матушкою. І ось їде він з дому до себе на парафію електричкою, у душі все кипить. Роздумує про те, що сталося, аналізує, знову і знову переконується в повній своїй правоті і повній неправоті матушки (а слід сказати, так і було, він і зараз, через багато років, переконаний у тому ж), думає, як поводитися далі, як надалі вибудовувати сімейні стосунки, які виховні заходи прийняти, щоб зрозуміла, врешті-решт, матушка неприпустимість такого ставлення до чоловіка. І вишикувався в думці цілий ланцюг цих «виховних заходів», які здавалися дуже розумними і справедливими. І раптом підсаджується до нього чоловік і звертається: «Пробачте, будь ласка, ви, напевно, у Церкві служите?» Батюшка одягнений був у «штатське», але попа в будь-якому одязі дізнаються. «Так, я священик». – «Не могли б ви мене вислухати. Може, пораду якусь дасте». І попутник розповів про те, як важко складається його сімейне життя, як жорстока і несправедлива буває до нього дружина. І ось тепер, коли терпіння його кінчилося, вирішив він зробити наступне. І тут перед священиком була викладена певна «програма виховних заходів», дуже схожа на ту, яку він сам збирався здійснити у своїй сім’ї. Але тепер, коли він дивився на ситуацію з боку, йому бачилася повна дурість і даремність цих «заходів». «Ну що ви, – посміхаючись, говорив він співрозмовникові. – Хіба ж цим допоможеш! Цим ви тільки ще гірше зробите. Тут можна тільки любов’ю перемогти». І так далі. Говорив дуже правильні і переконливі речі, за які співрозмовник був йому дуже вдячний. Говорив і дивувався, чому ж не приходило все це йому в голову раніше. Коли бесіда закінчилася, молодий чоловік був щиро вдячний священику, який напоумив його, – а священик вдячний Богові, Котрий послав назустріч (звичайно ж, невипадково!) людину, через яку і йому прийшло напоумлення.

Будь-яка зустріч щось міняє в нашому житті, яке і формується багато в чому цими зустрічами. Будь-яке спілкування може зробити наше життя багатше і глибше. Але зустріч і спілкування з люблячим, уважним, глибоко віруючим, відповідальним духівником – найбільша удача, якою повинен дорожити кожен, у кого це відбулося, і до чого варто прагнути будь-кому, хто прагне бути досконалим, наслідуючи заповідь Христову: «Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48).

Автор: протоієрей Ігор Гагарін

Як стати щасливим