Виконання обіцяння

Проповідь священика Сергія Ганьковського в Неділю перед Різдвом Христовим . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Обіцяння Божі, дані Аврааму, виповнилися абсолютно, тому що Авраам «повірив Богові, і це поставилося йому в праведність» (Гал. 3:6). Але нічого не може зробити Господь, коли блага і рятівна воля Божа упирається в несхитну твердиню гордовитого невірства. Подібно до того як у Галілеї Всемогутній «не створив… багатьох чудес через невір’я їхнє» (Мф. 13:58), так і рятівна Жертва Сина Божого не могла бути здійснена без діяльної співучасті в ній роду людського, що приготував «путь Господеві» (Мф. 3:3).

Апостол і євангеліст Матфей, що написав Євангеліє для своїх одноплемінників-юдеїв, детально і ретельно, намагаючись не упустити жодного імені, оповідає про те, як народ Божий брав участь у творенні того, про що мріяв прабатько Авраам, поневіряючись пустелями і живучи «у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці»: він сам, діти його і нащадки його, подібно до Сина Людського, не мали, «де голови прихилити» (Мф. 8:20), «бо він чекав міста, що має основу, художником і будівничим якого є Бог» (Євр. 11:10).

Новий Завіт починається із списку імен, в якому записаний народ, що «чекає міста», що шукає Міста Божого, того самого, про яке інший апостол, Павло, каже: «Бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Євр. 13:14). А Тайновидець і Богослов Іоанн у даному йому Одкровенні, завершуючи те, що почалося сьогоднішнім списком імен, розповідає про це Місто Господнє, на яке сподівається народ-мандрівник, – Небесний Єрусалим, жадану мету тих, що «блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі» (Євр. 11:38). Він бачить здивованим поглядом виконання обіцяння Божого, яке здійснюється не на землі, «яка тече молоком і медом» (Сир. 46:10), як здавалася для них колись, а на Небі. «І я, Іоан, – оповідає він, – побачив святе місто Єрусалим, новий, що сходив від Бога з неба, приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос з неба, який говорив: ось, скинія Бога з людьми, і Він буде жити з ними; вони будуть Його народом, і Сам Бог з ними буде Богом їхнім. І витре Бог усяку сльозу з очей їхніх, і смерти не буде вже, ні плачу, ні крику, ні недуги вже не буде, бо колишнє минуло» (Одкр. 21:2-4).

Ось чого шукали Авраам і Ісаак, Салафиїл і Зоровавель, Єлеазар і Матфан! Ось чого жадали, часом самі того не усвідомлюючи, наші духовні предки, ті, яких, за словом апостола Павла, «увесь світ не був достойний». Усі сльози вигнаного з Раю Адама, уся невідбутна туга його грішних нащадків, усі сподівання і надії мандруючих по безживній Синайській пустелі утікачів з країни поневолення і навіть безумні і жалюгідні потуги будівничих Вавилонської вежі, що намагалися беззаконно дістатися до Неба, – усе це знайшло місце в сподіванні на Місто, «художником і будівничим якого є Бог» (Євр. 11:10).

І от – вежі руйнувалися, міста падали під натиском іноплемінників. Але і «по переселенні ж вавилонському» (Мф. 1:12), коли «там ми сиділи і плакали» (Пс. 136:1), і після повернення на землю батьків, «всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного» (Євр. 11:39), бо про нас, грішних і слабких, їх далеких нащадків, «Бог передбачив… щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалости» (Євр. 11:40).

«Не без нас» – бо, випробовуючи батьків, Бог думав і про дітей. «Не без нас» – бо Жертва, яка має здійснитися вже незабаром, Втілення Бога Слова, буде здійснена і на минулі, і на усі майбутні часи. «Не без нас» – бо Втілений Бог, Слово, що «стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини» (Ін. 1:14), для того і утілилося, щоб врятувати від вічного смертного полону не лише тих, хто безумовно був цього гідний, – Гедеона і Варака, Самсона і Ієффая, Давида і Соломона, «які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців» (Євр. 11:33,34), але і нас грішних, нас, слабких нащадків великих родів!

От що зробила старозавітна Церква для нас, дітей Нового Завіту! І от чому остання неділя перед Різдвом Христовим називається неділею святих отців, чию славну пам’ять ми благоговійно і вдячно вшановуємо сьогодні. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя святих отців