Гнаний Бог

Втеча в Єгипет, Володимир Калінін

Проповідь священика Гліба Козлова в Неділю по Різдву Христовому . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Чому волхви «бачать зірку на сході», що кличе їх вклонитися Богові, Який народився, і потім отримують «уві сні одкровення не повертатися до Ірода» і через те «іншою дорогою відійшли до країни своєї», але не отримують знаку не ходити в Єрусалим, не отримують веління приховати таку небезпечну для жителів Вифлеєму таємницю? Чому Ангел попереджає лише Йосифа, але нічого не каже жителям міста, яким загрожує така страшна втрата? Невже Бог піклується про Себе і байдужий до долі безневинних немовлят?

Навпаки – Бог збирає Свій народ. Про це знають і «священики і книжники» юдейські, цитуючи Іродові пророчі слова: «Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля» (Мф. 2:6). Але народ цей – не етнос, не спільність кровної спорідненості.

«Ісус був покликаний з Єгипту подібно до юного Ізраїльського народу, щоб показати нам, що Він є істинне сім’я Авраамове», тобто народ Божий складається не з нащадків плоті, а з тих, чий Пастир і Спаситель – Христос.

Але Бог дав Своєму творінню, нам з вами, свободу, і тому не змушує нас увійти до цього народу, а пропонує нам зробити вибір, «вибрати шлях життя». Життя вічного, Царства Божого, а не кінцевого, земного, не царства нашого – а тому і виявляється Бог завжди гнаний – гнаний і першою людиною, що вибрала в Раю не спілкування з Богом, а плоди дерева пізнання; гнаний і старозавітним людством, що постійно порушує договір з Богом; гнаний і праведним і милостивим Йосифом, коли той, підозрюючи Марію, замість ганебної і тяжкої страти згідно із законом юдейським, хоче таємно відпустити, а іншими словами – вигнати її, яка носить Богонемовля; гнаний і жителями того самого Вифлеєму, що відмовили Святому Сімейству в нічлігу, а Богові для народження надали хлів; гнаний Іродом; гнаний богообраним народом, який у відповідь на запропоноване в дар життя вічне, відправляє Христа на Голгофу; гнаний і кожним з нас, коли замість Бога, що пропонує Небо, ми вибираємо тлінне і земне, простіше сказати – коли вибираючи гріх, ми женемо Бога від себе геть.

І от, часто виявляється, що наші «розумні обґрунтування», якими б резонними вони нам не здавалися, лише віддаляють нас від Бога. Приміром, Ірод, кажучи сьогоднішніми словами, розділяє світогляд свого народу, оскільки вірить загальновизнаним пророцтвам; здійснює військову операцію із збереження законної влади в країні, хай і з «жертвами серед мирного населення»; навіть гнів на волхвів цілком з’ясовний, оскільки ці посланці інших держав «свавільно» не підкоряються розпорядженням влади; більше того – усі ці дії цілком «легітимні», підтримані народом – адже у хвилювання приходить з Іродом і «увесь Єрусалим», а армія не опирається виконанню такого страшного наказу.

З іншого боку ми бачимо Богородицю, що покірливо приймає волю Божу, праведного Йосифа, що приймає ангельські звістки без розпитувань і пояснень, нарешті, ми бачимо немовлят, які взагалі не вибирають і не осмислюють що відбувається з ними.

Думається, що і в нашому житті багато що із задуманого і здійсненого нами – марне і звичайне саме тому, що ставить у центр подій нас самих, а дане нам ззовні, дари Божі, якими б незрозумілими і страшними вони не здавалися нам іноді, будучи прийняті саме як дар, часто ставлять у центр нашого життя, нашої уваги, серця нашого – щось інше. І тоді відбувається певна переоцінка цінностей.

Якщо мета – лише здоров’я і земне благополуччя, а не Бог, чи варто хреститися, а кінець кінцем – і взагалі жити? Апостол Павло каже нам: «Невже не знаєте, що всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали. Бо якщо ми з’єднані з Ним подобою смерти Його, то повинні бути з’єднані і подобою воскресіння» (Рим. 6:3-5).

Господь кличе нас увійти до Свого народу, у дім Отця Свого, де «осель багато» (Ін. 14:2). Увійти даром, з’єднавшись з Богом. Вифлеєм – не лише місто, де були побиті за Христа і вже тому з’єдналися з Ним ці безневинні страждальники, але це також בית  לחם, Бейт-Лехем, що в буквальному перекладі – Дім Хліба, тобто сокровенна і пророча вказівка на Євхаристію.

Ми в нашому земному житті постійно коливаємося між Іродом і немовлятами, між своєю волею і прийняттям даного нам, але Господь каже: «Якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне» (Мф. 18:3). І додає в іншому місці: «І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14:3). Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: Неділя після Різдва