Прийняти Божий дар

Проповідь священика Гліба Козлова в Тридцять першу неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Віра твоя спасла тебе», – каже Ісус у відповідь на прохання про прозріння, і наполегливий сліпий отримує дар зцілення. Спаситель, як добрий самарянин, який на тій же Єрихонській дорозі не пройшов повз поранену жертву розбійників, не залишає того, хто сидить край дороги і просить милостиню, і милує його.

Часто віру розуміють як стан пасивний, даний людині виключно ззовні. Часом можна почути, що «вам, вірним, легко, вам віра дана, а мені от – ні, я от не вірю». І складається враження фатальної зумовленості, за якої Бог одним дає благодатні і світлі дари віри і надії, а інших залишає «в пітьмі і тіні смертній», залишає їх «обділеними», «недодає» їм віри, а оскільки спасіння ставиться від віри в залежність, значить, «недодає» і спасіння.

Такий погляд на природу віри зводить її на рівень певного навіювання, зовнішньої маніпуляції, робить віру чужою, відокремленою від вірного. Звичайно, віра – це дар і дар великий, але Бог, пропонуючи його людині, залишає їй свободу прийняття цього дару, тим самим даючи нам «стати причиною». Віра – явище сінергійне, у прямому перекладі з грецької – «разомроблене», результат постійного вольового зусилля із прийняття і збереження запропонованого Богом подарунка.

Сліпий, звичайно, чув вже про Ісуса і Його чудеса, дізнавшись, що Він проходить повз, не сидить пасивно біля узбіччя, а кричить. Кричить всупереч спробам тих, «що йшли попереду», змусити його мовчати, кричить, вимагаючи вже не милостині, яку він просив раніше в перехожих, а милості, помилування. «Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене!» (Лк. 18:39).

Сліпий просить про допомогу і Ісус запитує його: «Чого ти хочеш від Мене? Він сказав: Господи, щоб мені прозріти! Ісус сказав йому: прозри! Віра твоя спасла тебе» (Лк. 18:41-42).

Дар прозріння дається сліпому на його наполегливе прохання, дар спасіння вручається тому, хто своєю вірою готовий його прийняти. Спаситель ставить спасіння в залежність від того, хто спасається.

Але отримання дару спасіння – не одномоментне звершення, не разова акція. Докладаючи зусиль до спасіння вірою, людина співпрацює з Богом і отримує від Нього усе нові дари, входить у спілкування з Ним, починає наслідувати Божу волю і ділитися вірою з іншими. «І він умить прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога; і всі люди, побачивши це, віддали хвалу Богові» (Лк. 18:43).

Честь «бути причиною» стає з дару одній людині даром багатьом. Бог творить справу спасіння через людей, збираючи їх у Свою Церкву, щоб через віру одних врятувати інших, щоб дар, прийнятий одним, збагатив і других. І робить це Господь не з досконалості і заслуг тих, кого закликають, а з милості Своєї, пропонує усім, хто страждає на сліпоту гріха, прозріння, як дарував Він його Своєму гонителеві Савлу на дорозі в Дамаск.

Про це і говорить апостол у своєму посланні до Тимофія: «Вірне і всякого прийняття гідне слово, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, серед яких я перший. Та для того я й помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першому показав усе довготерпіння, як приклад для тих, які будуть вірувати в Нього, для життя вічного. Цареві ж віків нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові честь і слава на віки вічні. Амінь» (1Тим. 1:15-17).

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: 31 неділя після П’ятидесятниці